Спостерігав сьогодні таку картину. Стою на зупинці, чекаю на колегу, як зазвичай дивлюся відео з соцмереж у телефоні. На зупинці на лавці сидять жінка та чоловік, теж у телефонах, поруч два чоловіки стоять та балакають про своє.
Підходить хлопець, трохи старший на років 20, високий, гарний і сідає на лавочку. Починає дивитися просто в одну точку. Ну думаю може щось сталося, чи я не знаю. Вже за 5 хвилин під’їжджає маленький червоний форд, за кермом симпатична дівчина. Пасажирське вікно опускається, і вона каже, явно звертаючись до хлопця: “Вася! Ну, Василю! Ну, годі дутися, ну, поїхали додому, а? Ну вибач мені”
Я відволікаюся від телефону (драма ж! ), дивлюся на Васю. Він сидить як кам’яний, демонстративно дивиться убік, ніяк не реагує на все що відбувається. Дівчина продовжує: “А вдома вареники чекають, я майже повну морозилку сама наліпила. З сиром, з вишнями, з картоплею. Які хочеш! Ще й сметани купила.”
Відразу починаються якісь незрозумілі події. Чоловіки які стояли поруч швидко пішли, один до машини, інший до Васі.
Перший відчиняє пасажирські двері, другий хапає Васю під руку, причому той мужик, що сидів до того поруч, починає йому допомагати: вистачає під другу руку, удвох вони хлопця відривають від лавки й тягнуть до автівки, на півдорозі інший чоловік до них приєднується.
Я підходжу допомогти, але місця там уже немає, та й справляються вони цілком непогано. Утрьох під білі рученята підтаскують Васю до машини й починають туди запихати, при цьому всі троє на нього кричать: “Ти зовсім очманів? Майже повна морозилка вареників! Такими речами не кидаються! Жваво поліз у машину, поки ми тебе в багажник не запхали! Куртку підбери! Сметана ще! Зовсім з глузду з’їхав?
У Васі на обличчі легкий шок, він пручається, але якось мляво. Запихають його в машину, зачиняють двері, дівчина кричить “Дякую, чоловіки! ” і зривається з місця. Чоловіки дивляться слідом, один каже “Во, очманів”, другий відповідає “Так, молодий ще”, і потім всі повертаються по місцях.
— Що, пробачте? — Олена стояла в банному халаті, червона від сорому. — Що чула.…
— У тебе ж учора була зарплата! Чому досі нічого мені не переказала? Особливого запрошення…
А почалося все так чудово... Достеменно пам'ятаю той день, коли я купила котедж. Осінь, у…
Марина відчинила двері квартири й зупинилася на порозі, прислухаючись до тиші. Дванадцять годин нічної зміни…
Чоловік Наталії та майже вся його численна рідня родом із села Підліски. Молодь, звісно, здебільшого…
— Що це за чоловічий голос у тебе там? — суворо запитала мати, наче Лері…