Мама чоловіка на нас сильно образилася, бо ми відмовилися брати для неї кредит. Свекруха плаче, каже, що ми кинули її у біді. Все б нічого, але кредит їй був потрібен, щоб віднести гроші якійсь там ворожці, щоб вона зняла псування з нашої родини. Адже саме через псування ми із чоловіком не можемо завести дітей. А ми взагалі можемо

Мама чоловіка на нас сильно образилася, бо ми відмовилися брати для неї кредит. Свекруха плаче, каже, що ми кинули її у біді. Все б нічого, але кредит їй був потрібен, щоб віднести гроші якійсь там ворожці, щоб вона зняла псування з нашої родини. Адже саме через псування ми із чоловіком не можемо завести дітей. А ми взагалі можемо.

Ми з чоловіком у шлюбі вже шість років, п’ять з яких ми вислуховуємо від його мами побажання скоріше завести дітей, щоб їй було не соромно перед сусідками та подружками. А то як це так, вони вже всі фотографії онуків у соцмережі викладають, а нашій і похвалитися нічим.

Але ми з чоловіком вирішили, що займемося дітонародженням не раніше, ніж з’явиться власна квартира. Жити з мамами немає жодного бажання, а якщо народити дитину і піти в декрет, то на оренду квартири не вистачить. Точніше, вистачить, але доведеться жити, відмовляючи собі у всьому. А навіщо воно потрібне, якщо можна обійтися без цього.

Проте такий підхід свекруху не влаштовує. Вона сама довгий час жила з чоловіком та сином у комуналці, тільки після того, як не стало бабусі успадкувала квартиру. Каже, що її все влаштовувало.
– А що такого? Не в грошах щастя і не у квартирах. Народжували й в комуналках, і жили надголодь, але дітей вирощували!

Пояснити виразно, навіщо йти на такі жертви, коли можна просто трохи почекати та вирішити все розумно, мама чоловіка не могла. Але була свято впевнена, що ми займаємось нісенітницею.

Але ми на її умовляння не піддавалися. Ми мали свій план, як нам будувати життя. Ще два роки ми збираємо на двокімнатну квартиру, можливо мінімально доведеться взяти кредит, а вже потім починаємо думати про дітей. Свекрусі ми терміни не позначали, щоб у разі форс-мажору вона не виносила нам мозок.

А в цей час мама чоловіка вирішила, що ми їй нахабно брешемо. Спочатку вона подумала, що ми маємо якісь проблеми зі здоров’ям, і ми просто не хочемо її засмучувати. Вона допитувала нас рік, умовляючи піти до “дуже гарної жінки, вона такий чудовий фахівець, її всі хвалять”. Зі сльозою в голосі просила сказати їй правду, що не так зі здоров’ям.

Доводити їй протилежне було дорого та нудно. Це треба було бігати лікарями, збирати довідки. Та ще не факт, що свекруху б це влаштувало. Вона могла б сказати, що зараз за гроші й не таке намалюють. Тому ми обходилися словесними запевненнями, що все зі здоров’ям у нас гаразд, просто не хочемо поспішати.

Тоді якась “мудра голова” дала мамі чоловіка пораду сходити до ворожки. Мовляв, є перевірена бабуся, нехай вона там у кулі подивиться і всю правду розповість. А свекруха взагалі трохи повернута на містиці, тому повелася одразу. Знайшла якусь каламутну тітку, яка їй нагадала, що на нашій родині лежить псування.

– Ось вона тільки глянула на ваше фото, і одразу сказала, що на вас псування. А навела її жінка з темним волоссям, я навіть знаю, хто це міг зробити. Але не в тому річ. Мені сказали, що псування можна зняти, тоді у вас діти й з’являться.

– Діти з’являться, коли ми вирішимо їх завести, мамо. Не раніше, не пізніше. А ми поки що не вирішили цього.
– Це ти сам себе переконуєш, бо на вас псування!
Сперечатись з цією жінкою не вдавалося, якщо вже щось вбила собі в голову, то все вже.

Ворожка, до якої свекруха звернулася, за свої послуги зі зняття псування запросила загалом п’ятдесят тисяч. І, зрозуміло, жодних гарантій. Ще й ґрунт підготувала, на випадок, якщо в нас насправді проблеми із дітонародженням. Сказала, що одного обряду не вистачить. Псування давнє.

У свекрухи таких грошей немає. Кредит у банку їй не схвалили, на щастя. Ось вона і прийшла до нас, щоб ми взяли на себе цей кредит, а вона гроші віднесе, куди треба.
Пояснювати, що єдине, що треба віднести – це заяву до поліції, було безглуздо. Ми просто відмовили. Навіть не стали пояснювати причину, просто сказали “ні”.

Свекруха на нас образилася, адже ми не лише себе, а і її щастя позбавляємо. А ціна питання всього якихось п’ятдесят тисяч. Хіба ж це гроші, коли на кону онуки?

Ось чим більше я цю жінку знаю, тим більше дивуюся: а як вона взагалі примудрилася дожити до свого віку з таким підходом до життя?