Мама колись повірила на слово своїй сестрі, тепер доводиться вдруге квартиру викуповувати

Буває рідня, поспілкувавшись із якою розумієш, що краще сиротою бути, ніж із такими родичками. Це я про мамину сестру та її продуману донечку. Хоча і мама теж гарна. Повірила на слово, а потім взагалі забула про цю історію. Просто верх наївності та необачності.

У моєї мами була старша сестра Зоя. Мені тітка ніколи не подобалася. Вона завжди лізла повчати, навіть коли її ніхто не питав і її думка взагалі була зайвою. На всіх дивилася зверхньо і вважала себе найрозумнішою. Розмовляла виключно командами. На моє щастя, бачилися ми з нею рідко.

Моя мама зовсім не була схожа на свою старшу сестру. Вона завжди була м’якою та довірливою людиною. У цьому плані їй дуже пощастило свого часу зустріти мого тата. Він її все життя оберігав і не давав образити. На жаль, пішов він дуже рано – мені тоді десять років було всього.

А через рік не стало бабусі – маминої мами. Тоді й почалася тяганина зі спадщиною. Так вийшло, що квартира, в якій ми жили, належала бабусі, сама вона жила на території свого цивільного чоловіка, з яким зійшлася ще до моєї появи.

Тітка Зоя в цій квартирі з дівоцтва не жила, бо одружилася з іногороднім і переїхала туди, до нього. У гості навідувалась, куди ж без цього, але жити не жила.

Після того, як бабусі не стало постало питання, що робити з квартирою. Тітка запропонувала мамі викупити її частку, тому що насправді їй нерухомість у нашому місті не потрібна. Мама погодилася.

Тоді в нас ще залишалися деякі заощадження після тата, ще мама зайняла у друзів і віддала тітці запрошену їй суму.

А далі все пішло дивно. Я змалку цим питанням тоді не цікавилася, тому не знаю, як мама могла просто так, без договору, без розписки хоч якоїсь просто віддати гроші. Пізніше я її про це питала, але у відповідь отримала лише фразу “не подумала, це ж сестра”.

Мама сказала, що сестра обіцяла через кілька місяців приїхати у відпустку і все оформити по закону, але щось там у них сталося, чи то весілля, чи то похорон, і приїзд відклався, а потім і зовсім тема з переоформленням паперів забулася. Кажу ж, мама завжди вирізнялася наївністю.

Так ми й жили собі у квартирі, у повній впевненості, що вона належить мамі. Я в папери не лізла, квитанції приходили на її ім’я, жодних підстав сумніватися в цьому не було. Але рівно доти, поки тітки Зої не стало кілька місяців тому.

Це звичайно трагедія. Мама з’їздила на похорон і повернулася вбита не лише горем за втраченою сестрою, яку вона любила незважаючи ні на що, а й звісткою, що дочка тітки претендує на половину нашої квартири. А ось це вже був удар нижче пояса.

Мама нічого пояснити не могла, відразу плакати починала, тому з двоюрідною сестрою довелося поспілкуватися мені. Та заявила, що її матері належала половина нашої квартири, яка дісталася ще від бабусі.

А тепер єдиною спадкоємицею тітки Зої є вона – її дочка. Тож половина квартири переходить їй.

Але доньці, як і її мамі, частина квартири в чужому місті зовсім не цікава, проте цікаві гроші, які можна за це отримати. Вона запропонувала викупити в неї цю частку.

Я нічого не зрозуміла, тож пішла розмовляти з мамою. Якось вдалося її заспокоїти та з’ясувати, як взагалі це все вийшло і чого вона раніше мовчала, що половина квартири їй не належить. Мама тоді й розповіла, як усе це сталося.

Мої спроби присоромити родичку і пояснити, що за цю квартиру вже було заплачено, полетіли у смітник. Жодних грошей вона не бачила, документи в неї всі є, не хочемо по-доброму, вона свою частку знайде як використати. Не продасть, то здасть.

У мене мозок вибухав від цієї ситуації. Я злилася на маму, на тітку Зою, на дочку її, яка старша за мене на десять років і вже точно в курсі, як там були справи з квартирою. Вона з матір’ю була дуже близька. Та й те, як вона поводилася, з глузуванням і гумором, теж вказує на те, що вона в курсі всіх махінацій її мами.

Але це все емоції, які ніяк до діла не додаси. Довести, що гроші колись було віддано, неможливо. На мирну угоду донька тітки не піде, а перспектива залишитись без половини квартири зовсім не втішає.

Зараз я беру кредит, щоб викупити половину квартири та оформити її на себе. Щоб вже точно не було жодних несподіванок. Сподіваюся, що це буде останній момент, коли ми маємо справу з такою “чудовою” ріднею.

А ще я дуже сподіваюся на закон бумеранга, який колись обов’язково торкнеться моєї двоюрідної сестрички за її непомірну жадібність.