Мама мені не вірить. Вона вважає, що я повинна взагалі не виходити з квартири і постійно щось зубрити. Вона думає, що всі друзі мені тільки заважають, а хороших хлопців на світі немає взагал

Напевно це не зовсім розумно, писати про такі проблеми. Але мені 16 років і мене не розуміє мама. Я знаю, що в такому віці, який дорослі називають перехідним, у багатьох проблеми з батьками. Просто мені від цього не легше.

Я нормально вчуся, думаю про майбутнє, готуюся до вступу. А мама мені не вірить. Вона вважає, що я повинна взагалі не виходити з квартири і постійно щось зубрити. Вона думає, що всі друзі мені тільки заважають, а хороших хлопців на світі немає взагалі.

Ось 3 місяці тому я познайомилася з Сашею, він студент-юрист. Ну що ще потрібно? Як він може навчити поганому? Але коли Саша прийшов якось до нас додому, мама такий скандал влаштувала, що сусіди хотіли поліцію викликати. Вона кричала на Сашу, що він телепень і дармоїд. За що? Звичайно, мій новий друг більше ніколи не приходив. Ось тільки я не зрозумію, невже краще, що я маму обманюю, що затримуюся в школі і зустрічаюся з Сашком таємно. Ну невже краще?

Місяць тому я влаштувалася в кафе (причому поруч з будинком) офіціанткою з семи до десяти вечора, мама пішла і заявила в поліцію. Вона написала скаргу на господаря кафе, що він примушує до роботи і ще, соромно сказати до чого, мене, що не досягшу 18-річчя дівчину. Я чесно поділилася з мамою своєю радістю, що працюючи по 3 години на день, зможу сама заробляти собі на деякі витрати – і ось чим все скінчилося. З кафе мене, звичайно, звільнили.

Ми живемо вдвох з мамою. Мама працює секретарем, зарплата невелика. Мені ж соромно просити у неї гроші на всякі дрібниці, та й не всі витрати я хочу афішувати і обговорювати навіть з мамою, але мені ж цих дрібниць все одно хочеться.

Та й багато моїх однокласників підробляють, хто в кафе, хто на заправці, хто на мийці. Зараз таке життя, а мама цього не хоче зрозуміти. Вона весь час підозрює, що я виросту дівчиною легкої поведінки. Останньою краплею стало те, що минулого тижня у мене розболівся живіт, і я поскаржилася мамі.

А мама зателефонувала моїй класній керівниці і стала розпитувати, чи не знає, хто з хлопців міг довести мене до вагітності. Добре ще, що Ганна Валентинівна якось там її заспокоїла і нікому не розповіла про цей дурний дзвінок. Якби хтось в школі дізнався, мене б замучили глузуваннями.
Я більше так не можу.

Я дуже люблю свою маму і намагаюся її зрозуміти, що я в неї єдина дочка і, вона хоче мені добра, але я ж теж людина, і зі мною потрібно рахуватися.
Хочу пожити деякий час у подруги, але розумію, що за це її можуть просто заарештувати, тому що мама напише заяву, що мене утримують силою.

Нікого підставляти не хочу, а не виходити нікуди і ні з ким не спілкуватися теж неможливо. Боюся, все це погано скінчиться.
Шановні «дорослі» мами, будь ласка, порадьте, як вирішити мені пояснити мамі, що її надмірна турбота робить тільки гірше і псує наші з нею стосунки?