Мама мені заявила, що в неї відчуття, ніби в неї лише одна дитина – мій брат. Нібито підтримку вона відчуває лише від нього

Мама мені заявила, що в неї відчуття, ніби в неї лише одна дитина – мій брат. Нібито підтримку вона відчуває лише від нього.

Ну правильно, він маму і на відпочинок відправляє, і грошей дає, і продукти возить, і оплачує лікарів. А я нічого такого дозволити собі не можу, хоча мама вважає, що я зобов’язана.

Але є маленька деталь: брат живе один, ні дітей, ні дружини, своя квартира та пристойна робота. А у мене двоє дітей, я сама тільки з декрету, і квартира у нас в іпотеці.

Нам би самим ноги не протягнути за такого життя, куди вже думати ще й про мамину зручність. Вона їздить відпочивати частіше, ніж я, харчується краще та живе приспівуючи.

Але це не заважає їй регулярно капати мені на мозок, що я теж повинна їй допомагати, це мій обов’язок, адже вона мене виростила.

Ось із боку брата жодної претензії не чула. Ми з ним спілкуємося часто, але він жодного разу не дорікнув мені, що мамі допомагає він один.

Але мати ніяк не заспокоїться. Я навіть не знаю, із чим це пов’язано. Вона одержує все, що хоче. Чому їй ще потрібна допомога від мене? Я не розумію.

Брат у мене холостяк і поки не збирається заводити сім’ю, його повністю влаштовує ситуація, як є зараз. Своя квартира, машина, гарна робота.

Він може собі дозволити допомагати мамі, але не утискати при цьому себе. Не останні гроші віддає. Йому на все вистачає, навіть на маму.

Я ж просиділа майже шість років у декреті, спочатку з першою дитиною, потім з другою, ось нещодавно тільки вийшла на роботу, але часто сиджу на лікарняних з дітьми.

То син зі школи щось притягне, то дочка з дитячого садка. Гаразд, хоч на роботі на мої лікарняні дивляться спокійно, не просять звільнитися, хоч якісь гроші отримую.

Чоловік працює і підробляє, бо іпотеку треба платити, за гуртки треба платити, самим їсти щось треба, а ще ліки, що коштують не мало.

Тут не до допомоги. Нам би хтось допоміг. Брат хотів, але я відмовилася, на ньому і так мама висить, він її, можна сказати, повністю утримує.

Мама на своєму дні народження похвалилася, що навіть не пам’ятає, скільки в неї пенсія, їй це не треба, бо синок розумничок матусю підтримує.

Це камінь у мій город, і він далеко не перший. Внуки маму не цікавлять, вона мені заявила, що не з нашим доходом заводити стільки дітей. Таке відчуття, що я в неї грошей хоч раз просила на них чи взагалі.

Мені постійно вимовляється, що ось син їй подарував путівку, а я що подарую? Знає ж, що грошей кіт наплакав, і все одно лізе в найболючіше місце.

– Я двох дітей народжувала, але зараз живу так, наче тільки одного. Гаразд хоч син людиною виріс, а то так би й поневірялася на свою копійчану пенсію.

Ось як, не змогла мамі дати гроші – ти вже не людина, живи з цим тепер як хочеш. Мені таке ставлення вже набридло до чортиків.

Внуки мами не цікаві, як і я теж. Як збожеволіла на грошах, хоча вона їх і не потребує. Намагаюся звести з нею спілкування до мінімуму, хоч брат і просить цього не робити, мати таки.

Але мені вже байдуже, у мене теж нерви є, а мама по них “танцює” постійно.

Не розумію, навіщо так робить і навіть з’ясовувати не хочу. Нехай у неї буде лише одна дитина, якщо вона ділить дітей за матеріальною ознакою.