Мама переїхала жити до нас, а тепер не хоче продавати свою квартиру, щоб допомогти нам розширити житлоплощу.

Літні люди іноді гірші за дітей. З віком стають настільки вразливими, що їх може образити будь-яка дрібниця. У деяких ситуаціях взагалі неможливо знайти якесь рішення та підібрати слова, щоб випадково не зачепити людину.

Моїй мамі цього року виповнилося 60 років. З моїм батьком вони понад сорок років прожили під одним дахом, а нещодавно він заявив, що йде до іншої жінки. Мама довго переживала, не могла цього прийняти, але робити було нічого.

Так моя мама залишилася сама у своїй квартирі. Щоб ви розуміли, вона ніколи не жила сама. Відразу після школи вона переїхала до мого батька, і вони почали жити разом. Спочатку з ними жили його батьки, потім, коли зʼявився мій брат, вони стали жити самостійно.

Мама почала часто дзвонити мені та скаржитися, що їй самотньо і сумно перебувати в одній квартирі. Мені було дуже шкода маму, я намагалася проводити з нею більше часу, частіше її відвідувати, але я теж мала свою роботу і чоловіка.

Я запропонувала мамі з’їхатися з її рідною сестрою, яка теж жила сама, але мама категорично відмовилася.

– Ти ж знаєш, у неї складний характер. Ми з нею і без того лаємося часто, а на одній житлоплощі й зовсім одна одній горлянки перегриземо – відповіла вона.

Мама почала часто навідуватися до нас у гості. Іноді вона навіть могла не попередити про свій візит, але ми з чоловіком лояльно ставилися до цього. Ми думали, що маму просто потрібно трохи підтримати, а згодом вона звикне і все налагодиться. Але ні.

Трохи згодом я дізналася, що чекаю дитину. Усі були дуже раді цій новині. Мама була на сьомому небі від щастя і пообіцяла допомагати та дбати про дитину, хоч її ніхто й не просив про це.

Коли я пішла в декрет, я почала проводити разом із мамою більше часу, оскільки чоловік тоді багато працював. Якщо чоловік був у відрядженні, я ночувала у мами чи мама приходила до нас.

І їй було добре, і мені не було нудно. Нашій дочці зараз вже три місяці. Одразу після появи дочки мама запропонувала свою допомогу і напросилася до нас пожити на кілька тижнів.

– Ти ще не відновилася, хоч відпочинеш, зміцнієш. Я з дитиною допоможу, у вас є вільна кімната. І ти зможеш нормально виспатися, і Сергій не ходитиме на роботу сонний, – сказала вона.

Нам із чоловіком обом сподобалася ця ідея, але ми не думали, що ця пара тижнів затягнеться на три місяці. Мало того, мати навіть не думає повертатися до себе додому.

Вона якось непомітно перетягла до нас усі свої речі, а нещодавно взагалі заявила, що хоче здавати свою квартиру.

– Квартира порожня, простоює. Я комуналку плачу, а сама там майже не буваю. Так хоч зайву копійку зароблю, куплю щось у будинок чи для онуки, – сказала вона.

Маму можна зрозуміти, у неї лише добрі наміри. Ми з чоловіком теж дуже вдячні за її допомогу, але все-таки у нас своя сім’я і ми хочемо жити самі. Ми не звикли до того, що в нашій квартирі постійно є ще хтось.

Ми 5 років прожили удвох у двокімнатній квартирі, а зараз із нами живе ще моя мама та наша дитина. У нашій двокімнатній нам вже стало тісно, ​​хоча квартира у нас досить простора. Я намагалася говорити з мамою, пояснювати їй, що ми – окрема сім’я, але вона вперто вдає, що не розуміє.

– Біля бабусі онукам буде спокійніше. І допомога завжди під рукою, і діти під наглядом, – каже вона.

Чоловік вже втомився від постійної присутності вдома ще однієї людини. Я, щиро кажучи, теж.

Моя мама намагається все довкола контролювати, кроку не дає ступити без зайвих питань. Через це чоловік став останнім часом дуже дратівливим.

Я не хочу кривдити маму, бо бачу, як їй погано одній, але й діяти на шкоду інтересам своєї сім’ї також не хочу.

Брат нещодавно одружився та забрати маму до себе він відмовляється. Каже, що їм із дружиною потрібен особистий простір. Ніби нам він не потрібний! Чоловік запропонував продати квартири, нашу та мамину, а на ці гроші купити невеликий будинок.

– Так хоч просторіше буде. Та й дитині у своєму дворі буде краще, і твоїй мамі виділимо місце під її квіти, – сказав він.

Але біда в тому, що мамина квартира оформлена на них із батьком навпіл.

Я озвучила мамі нашу пропозицію. Їй усе сподобалося, але з батьком спілкуватися вона категорично відмовилася. Ображається, що той її покинув і не хоче мати нічого спільного з ним.

– Забудьте про мою квартиру, продати її я не можу. Я квартиру зараз продам, а він гроші на свою нову бабу витратить. – каже вона.

Без цих грошей нам не вистачить коштів і доведеться брати кредит у банку, тут чоловік проти. Так ми опинилися у безвихідному становищі, де ніхто не хоче поступатися.

Жити далі в таких умовах вже нестерпно, а мати поводиться так, ніби вона не доросла людина, а маленька дитина. Здавалося б, ми з чоловіком знайшли ідеальний вихід із ситуації. За такого розкладу всім було б добре, але через мамину впертість ми не можемо нічого зробити.

От як вчинити? Тупо виставити її за двері, та нехай вчиться жити заново? Я ж поки намагаюся знайти мирне вирішення питання, але варіанти закінчуються.