Мама потай переписала все своє майно на сестру. У сестри ж діти й живеться їй складніше

Нещодавно виплив цікавий факт. Виявляється, наша мама, яка все життя проповідувала, що ми з Дашею сестри, що в нас все має бути порівну, взяла і все своє майно переписала на сестру. Звичайно, у неї діти, а ще їй живеться складніше.

Що сестрі живеться складніше, я не сперечаюся. Але вона сама в цьому винна. Включила б хоч раз голову, дивишся, і жити стало б простіше. Але навіщо, якщо й так їй нормально котитися?

Даша – моя молодша сестра, різниця у нас у п’ять років. Мама з перших днів її життя почала мені вселяти, що тепер у мене є сестричка, тому все в нас з нею відтепер має бути порівну.

Років через п’ять від фрази “ви ж сестрички, ви повинні ділитися” у мене починався нервовий тик.

Ділитись завжди доводилося мені. Хитра сестра часто примудрялася зробити так, щоб мені не хотілося брати в неї нічого – або обслинить, або руками забруднить, або ще щось придумає, щоб мені було бридко.

До того ж вона завжди на мене скаржилася, що я не ділюся з нею, і мені за це прилітало, а коли скаржилася я, то мама докірливо хитала головою і заявляла, що я старша, тому мені треба вчитися поступатися. Так, мамина логіка вже тоді шкутильгала на обидві ноги.

Теплих стосунків у нас із сестрою не було, як можна здогадатися. З роками її характер не змінювався, вона так само виставляла себе жертвою, а мама так само продовжувала бубоніти свої мантри, що ми сестрички та повинні ділитися, і що я старша і повинна поступитися.

Заміж я вийшла у двадцять чотири роки, маючи освіту та роботу. Сестра рвонула через рік після мене, покинувши університет через великий живіт. Діти в нас зʼявилися майже одночасно, тільки я пішла в законний декрет, а сестра з чоловіком приземлилися на шию нашим батькам.

Якби не свекруха та бабуся чоловіка, я б цей декрет не вивезла. Чоловік працював змінами та іноді навіть не приїжджав додому, щоб не витрачати час на дорогу та хоч якось виспатися. Він тоді набрав собі додаткових змін, щоб ми нічого не потребували.

Завдяки цьому проблем з грошима у нас не було, але допомагати мені з дитиною він вже не міг. Від моєї мами допомоги було не дочекатися, вона вся була в проблемах Даші, тому я на свекруху та бабусю чоловіка мало не молилася, вони дуже сильно мене рятували. І після декрету із садком вони теж нас підстраховували.

У сестри все було погано. Недоучку без диплома на роботу брали, але не на саму грошову, чи там працювати важко треба було, як коні, чого Даша робити не вміла і не хотіла. Чоловік у неї працював, але якби не допомога наших батьків, то по світу пішли б.

Вихід сестра знайшла геніальний – залетіла другим. І знову просто сіла вдома. Мама відразу ж поринула у новий виток проблем сестри. Їй складно.

Ми з чоловіком ростили свою дитину, зрідка показуючи її моїм батькам, яким було не до того – там же дві дитини від Даші. На батьків я злилася, бо вся увага, усі сили та кошти – все витрачалося на сестру, я ж була як порожнє місце.

Так було, доки не стало батька. Він нам із сестрою був нерідний, але її виховував мало не з народження, і мене з раннього дитинства, тому й ставилися ми до нього як до батька, іншого я пам’ятаю невиразно, а сестра взагалі не бачила.

З похороном допомагали я, чоловік, його родичі. Сестра навіть не почухалася, що мене зовсім не здивувало. Мама була спочатку в якійсь прострації, а потім її ніби заклинило.

– Ось мене теж колись не стане, ви з сестрою одна в одної тільки й залишитеся, рідніше у вас нікого немає, тільки діти. Так що вам дружити треба, щоб у разі чого було на кого спертися.

Я сумнівалася, що Даша підставить мені плече у разі потреби, не її це кредо – проблеми вирішувати. Ось створювати – це так, це інша справа. Але мамі я суперечити не стала, нехай розмовляє.

А на поминках на сороковий день сталося цікаве відкриття. Даша підпила і ми з нею зачепилися язиками. Я казала, що вона поводиться непристойно, у нас тут не проста п’янка, а все-таки поминки, ну ось з того й почалося.

Закінчилася суперечка її нетверезим вигуком, що правильно мама вирішила все на неї переписати, бо така сволота, як я точно обійдеться. А ось це було несподівано, особливо у світлі маминих промов про сестринство та взаємну підтримку.

Мама ховала очі, але потім таки заявила, що так, вона подарувала все своє майно Даші, бо в неї діти, і їй живеться важче.

– Як сестра, ти маєш зрозуміти, – чомусь впевнено заявила мама.

Я й зрозуміла. Мама знову вдало розвернула ідею “сестрички повинні ділитися” у бік Даші. Це з Дашею треба ділитися, а я переб’юся. Це Даші живеться важко, тому їй потрібна допомога, а те що Даша сама все зробила для того, щоб опинитись у цій ямі, то це вже нікого не хвилює.

Подумаєш, не довчилася, до ладу не працювала, зате двоє дітей та чоловік, який не прагне забезпечувати своє сімейство. Це ж не її вина, що життя так склалося. Тут же поспівчувати треба.

А я тварина бездушна, у мене співчуття до неї немає і не буде. Спілкуватися з мамою я не перестану, таки мати, але свої висновки я зробила. Тепер вже зовсім не вірю в її розповіді, що вона нас із сестрою любить однаково.