Мама просить почати спілкуватись через двадцять років, а я не можу наважитися на це

Мені було сім років, коли батьки вирішили розлучитися. Точніше, це, напевно, все ж таки тато вирішив. Оскільки саме в його бік мама сипала прокльонами та закидами, і казала, що він нас кидає.

Старшій сестрі було вже дев’ять і виходить, що загалом мама з батьком прожили цілих десять років. Як і будь-які інші діти, ми дуже любили маму. Ми ж не знали з сестрою, що бувають інші мами та поводяться вони теж по-іншому.

Останнім часом перед розлученням батьки сильно скандалили. Як пізніше з’ясувалося, у тата з’явилася інша жінка. Зараз, ставши дорослою дівчиною, я озираюсь назад і навіть дивуюся, як це тато витримав стільки років?

Мама завжди мала дуже непростий характер. Адже в нас як заведено вважати? Якщо тебе не б’ють і батьки не пʼють, то у вас щаслива сім’я. Але я впевнено можу сказати, що це не так.

Тебе можуть не бити, але можуть просто не любити та цього вже достатньо, щоб скалічити все життя. Мама ніколи не обіймала нас із сестрою. Ніколи не хвалила. А якщо вона була нами незадоволена, то могла не розмовляти кілька днів.

Для будь-якої дитини мама – це весь її світ. А тут цей світ відвертається від тебе і стає холодною, байдужою, крижаною брилою. Я завжди плакала і благала маму простити мене за все. Навіть якщо я чогось не робила, простіше було просити вибачення, ніж жити так.

І ось несподівано з’ясувалося, що тато від нас іде. Тепер у нього буде інша жінка. А як же ми із сестрою?

Я пам’ятаю той день, коли вирішувалася наша доля. Тато сидів на дивані, а мама по черзі штовхала нас із сестрою в спину та кричала: “Ось кого ти кидаєш! Ти не мене кидаєш, ти їх кидаєш!”. Від цієї розмови було погано всім. Я тоді в сльозах втекла, а сестра мене заспокоювала.

Того вечора тато домовився з мамою, що він забере нас. Я навіть уявити не можу, яких моральних сил усе це йому коштувало. Але він, разом зі своєю новою, тоді ще майбутньою, дружиною, вирішив нас забрати. Мама ж, мала відмовитися від нас. А натомість за це вона отримає квартиру.

Так. Батько купив матері велику трикімнатну квартиру. У цій квартирі мама так і мешкає до цього дня. А нас до себе забрала тітка Марина. У тітки Марини своїх дітей не було. Вона була трохи молодша, у неї це був перший шлюб.

Яка ж я вдячна цій жінці! Якщо озиратися на наш із сестрою попередній досвід, то тітка Марина стала нам набагато кращою матір’ю, ніж наша рідна мати. Саме завдяки їй ми дізналися, що з дітьми можна просто розмовляти.

Не огризатися на них, не кричати, не ображати. А просто розмовляти як з рівними. Не наказувати щось робити, а просити та використовувати слово “будь ласка”. І навіть коли через три роки після розлучення наших батьків, нам із сестрою повідомили, що в нас буде ще одна сестричка, тітка Марина не стала любити нас менше.

І тато теж не став. Він завжди любив нас. Просто через мамин тяжкий характер, намагався проводити час удома якнайменше. Більше працював, увесь час пропадав на якихось підробітках.

А коли ми стали жити з тіткою Мариною, у нас, нарешті, вийшла повноцінна сім’я. Така, яка може гуляти разом десь у парку. Або на вихідні поїхати на річку купатися і не посваритися та назад їхати мовчки. А навіть навпаки, голосно співатиме пісні, перекрикуючи при цьому радіо.

Усі мої щасливі моменти дитинства починаються після знайомства з тіткою Мариною. Мама повністю викреслила нас із сестрою зі свого життя. Мабуть, ми їй були настільки неприємні. Адже ми з сестрою і зовні та характером завжди були схожі більше на батька, ніж на неї.

І тут нещодавно мама написала нам із сестрою повідомлення у соціальних мережах. Хоче зустрітися та почати спілкуватися. І це через двадцять років!

У сестри вже своя сім’я і вона мешкає в іншому місті. Я подзвонила їй, щоби розповісти, що мені написала наша мама. Але виявилося, що сестра слово в слово отримала таке саме повідомлення.

Мами не було з нами багато років. Мені не зрозуміло, чого це вона раптом захотіла з нами спілкуватися? Виглядає все це дуже дивно і навіть трохи підозріло. Зараз я в повній розгубленості. Не знаю що мені робити.

Але найважче тут, навіть не сама зустріч з мамою, а те, як я розповім це батькові та тітці Марині. Вони виростили нас, вклали стільки сил та коштів, а тут виходить якась зрада.

Почуваюся жахливо. Але що робити так і не вирішила. От як бути в цій ситуації?