Мама воліє допомагати сестрі, бо та живе краще і може щось подарувати

У моєї мами дві дочки – я та сестра. Ми з сестрою двійнята, і донедавна мама ставилася до нас однаково. Хоча не зовсім однаково.

Вона завжди більше любила ту, у якої зараз щось краще виходить. Ну, може, не любила, а була більш прихильна до тієї яка була успішніше.

Ми вважали це шляхом виховання. Типу, ось сестра отримала п’ятірку, тому її по голові погладять, і її прохання з більшою ймовірністю задовольнять. А ти прагни, працюй над собою, тоді й тобі буде щастя.

Це певною мірою мотивувало, але іноді хотілося просто маминої участі та уваги. Наприклад, тебе незаслужено образили, ти хочеш підтримки, а тебе м’яко усувають, бо сестра молодець, її обов’язково треба похвалити, а ти йди та думай над своєю поведінкою.

Тепер я сама вже мама, тому на поведінку своєї матері дивлюся під іншим кутом. У мене складається враження, що мамі просто зручніше бути ближче до успішної дитини.

Їй пощастило, у неї було дві дочки, які навперебій намагалися порадувати маму, їй завжди було з кого вибрати. А зараз вона вже визначилась з улюбленицею: і це не я.

Ми з сестрою спланували дітей з різницею у пів року. Лише умови різні. Вона дитину спланувала у законному шлюбі, причому у шлюбі успішному та щасливому.

Я ж залетіла від хлопця, який обіцяв одружитися і підтримувати, а одного чудового дня просто зібрав речі та кудись поїхав, поки я була на роботі.

Приходжу я у квартиру, яку ми винаймали разом, а там немає його речей: забрав усе до останньої шкарпетки. Телефон не відповідає: мабуть, змінив номер. Він навіть свою сторінку у соцмережах видалив. Загалом зашифрувався.

Зробив він це, коли я вже не могла позбутися плода. Вихід був тільки один – залишати та виховувати дитину. Причому робити це на самоті, бо як мама тішилася дитині сестри, також її засмутила моя.

Я мамі про свою майбутню дитину не говорила, тому що хотіла спочатку подати з хлопцем заяву до РАГСу, а вже потім потішити маму, що вона буде двічі бабусею, але доля склалася інакше.

На мою новину мама підібгала губи та похитала головою, заявивши, що треба було думати головою, але тепер мені вже пізно про це нагадувати. Це все, що мені спромоглася сказати мама.

Мені дуже пощастило, що в сестри дитина з’явилася раніше. Діти швидко ростуть, тому до появи моєї дитини я мала багато дитячих речей. Щось віддали подруги.

Ліжечко я знайшла мало не безкоштовно на одному сайті. Мама подарунків не дарувала, та я не розраховувала на неї в цьому плані.

Я думала, вона допомагатиме мені з дитиною, бо я домовилася на роботі, що хоч офіційно і перебуваю в декреті, але підроблятиму, щоб грошей було більше.

До речі, я продовжую жити на орендованій квартирі, тому що мама заявила, що занадто стара для життя з немовлям під одним дахом. Як я в декреті оплачуватиму житло, її не цікавить.

Допроситися у мами допомоги неможливо. Принаймні у мене такої можливості немає. А ось сестрі мама із задоволенням допомагає, хоча у сестри й свекруха напохваті, і няньку вони собі можуть дозволити.

Просто від сестри користі більше. Вона дарує мамі гарні подарунки, допомагає грошима, бо чоловік добре заробляє та не економить на родині.

До сестри я не маю претензій. Вона віддає мені дуже багато хроших речей, подарувала візочок, дає добрі поради, вислуховує мене. Вона – моя найкраща підтримка.

А ось мама знову вибрала вдалий бік, щоб було чим пишатися. А як же, дочка одружилася, живе щасливо, дитина в шлюбі – це все можна з гордістю виставляти на загальний огляд.

Мене можна засунути в тінь. Пишатися мною не виходить, шикарних подарунків чекати теж. Мама зробила свій вибір, як би мене це не зачіпало.