Мама з сестрою ігнорують мій день народження, бо сім років тому цього дня трагічно не стало чоловіка сестри

Може, я надто черства людина і чогось не розумію в цьому житті, але в мене образа на маму та сестру, які вже сім років ігнорують мій день народження.

Так сталося, що цього дня сім років тому загинув чоловік сестри. Аварія, реанімація, пролунали найстрашніші слова. Розумію, що це жахлива трагедія, але сім років минуло.

Було багато сліз, я була розбита, не до свята було. Але скільки вже часу минуло. Не до кінця ж днів носити жалобу.

Хоч і сестра, і мама вже на другий рік почали жити повним життям, їздити на шашлики, відзначати інші свята. І тільки мій день народження досі табу.

Я могла зрозуміти їхню поведінку перші роки три. Так, це жахлива втрата, стільки планів було, тільки почали жити.

Три роки, крім самого дня трагедії, я не відзначала день народження. Ми з чоловіком увечері вдвох вечеряли й все, ніякого свята.

Ні мама, ні сестра цього дня навіть не дзвонили, щоби мене привітати. І я шукала цьому пояснення. Сестра сумує за чоловіком, мама із солідарності.

Хоча свекруха і казала мені, що це марення. Мертвим від цього не стане легше, а живим треба жити. Вона мене вітала щороку, приїжджала із подарунком.

– У тебе і мама, і сестра всі свята відзначають, не сидять у жалобі, до монастиря не пішли. І ти давай припиняй на своєму дні народженні хрест ставити.

Свекруха мала рацію. Перший рік після втрати чоловіка сестри вони нічого не відзначали, а потім якось налагодилося. І лише мій день народження залишався днем ​​жалоби.

Коли чоловік зі свекрухою таки вмовили мене нормально відзначити день народження, я зіткнулася з такою стіною нерозуміння з боку рідних.

Сестра вилила на мене таке відро помиїв, що в неї чоловіка не стало, а я тут танці на кістках збираюся влаштовувати, та як у мене взагалі язик повернувся її покликати. Хоча ми відзначали навіть не день у день.

Мама сестру підтримала і теж мені висловила, що я неправильно вчиняю, в такий день нема чого радіти. Але мене вже задовбало.

Так, чоловік сестри загинув у мій день народження, жахлива випадковість. Мені тепер що з цим робити? Переродитися в інший день або просто забути, що я маю такий важливий день?

У сестри жалоба виключно цього дня? Чомусь у свій день народження вона збирає гостей, усміхається, радіє та святкує на своє задоволення.

Мені ж пропонується тихо сидіти в куточку, бо трапилася така жахлива випадковість. Але я й так три роки сиділа, доки вони ні в чому собі не відмовляли.

Я почала відзначати своє свято. Запрошувала свекрів, друзів і святкувала, чим вивела із себе сестру, а слідом за нею і мама підтяглася.

Вже котрий рік стосунки натягнуті як струна, а на мій день народження від мами та сестри навіть повідомлення з привітанням не надходять. Вони просто ігнорують цей день.

Прикро, звичайно, але що вдієш, якщо у людей ось такий світогляд. У мене є, з ким це свято відзначити, навіть якщо для когось це день показової скорботи.

Показової, бо я не вірю, що весь рік вони живуть собі нормально, а саме цього дня їм не хочеться жити. Чи вони згадують про трагедію саме цього дня? Лицемірки.