– Мамо, а чому ти взагалі поселила тут Алісу з сім’єю без нашого дозволу? Ми ж дали тобі ключі на непередбачуваний випадок, а не для того, щоб ти сюди мешканців приводила

– Стас, а твоя мама не образилася, коли дізналася, що цього разу ми не зустрічатимемо з ними Новий рік? – запитала у чоловіка Вероніка.

– Не образилася. Я навіть здивувався. А потім вона сказала, що до них на всі свята приїжджає Аліса з чоловіком та дітьми, – відповів він.

– От і відмінно! Твоя сестра цього року приїжджає дуже доречно. Вона та її діти хоч на якийсь час відвернуть на себе увагу батьків. Інакше нам довелося б довго ще вислуховувати бурчання твоєї мами про те, що Новий рік – сімейне свято, а ми кинули «стареньких» і потяглися невідомо куди, – полегшено зітхнула Вероніка.

– Вона все це сказала мені, і вислуховував я її один.

– Навіть не намагайся зіпсувати мені настрій, у тебе нічого не вийде. Як уявлю, що замість цієї абсолютно не новорічної погоди ми перенесемося в літо, що мені не треба буде цілих десять днів нічого готувати і навіть думати про те, чим вас усіх нагодувати, у мене просто душа співає, – сказала Вероніка.

– Почекай радіти, така зараз зима. Звичайно, Єгипет тепла країна, але погода – справа дуже непередбачувана, – застеріг дружину Стас.

– Все буде відмінно. По-перше, я подивилася погоду з тридцятого грудня до восьмого січня – все буде просто чудово. А по-друге, наш готель дуже добре розташований – з усіх боків закритий від вітру. І температура води у морі – від двадцяти до двадцяти двох. Тож я навіть зможу купатися! – відповіла Вероніка.

Надії на те, що поїздка буде вдалою, цілком виправдалися. Готель на самому березі Червоного моря зустрів їх сонцем та зеленню. На його території було кілька басейнів і невеликий аквапарк – діти досхочу накаталися з гірок.

Вероніка, яка не уявляла, навіщо потрібні басейни, коли поряд таке чудове море майже весь час проводила на пляжі.

Встигли з’їздити на одну екскурсію – показали дітям, як виглядає те, про що пишуть у підручниках історії.

І головне – новорічна вечеря та концерт.

Загалом, коли настав час їхати, Вероніка дала собі слово: наступний Новий рік теж зустріти не вдома, а десь у подорожі.

Київ за перші вісім днів нового року змінився. Усі тротуари вкриті снігом. У парках та скверах з’явилися кучугури. Легкий морозець пощипував щоки.

Мандрівники їхали в таксі і насолоджувалися погодою.

Але ось і будинок. Вони піднялися на сьомий поверх і відчинили двері своєї квартири.

Вероніка одразу навіть не зрозуміла, куди вони потрапили. У ніс їй зайшов якийсь неприємний запах. Стас пройшов уперед і увімкнув світло. Те, що вони побачили, не могло їм наснитися у найкошмарнішому сні.

На столі в кімнаті псувалися залишки чийогось бенкету. Видно було, що брудний посуд стоїть тут кілька днів. Плита на кухні була просто знищена – до такого стану зазвичай доводять плити лише у чоловічому гуртожитку. Посудомийка теж була заставлена брудним посудом. Крім того, такі ж каструлі та сковорідки нагромаджувалися в раковині.

Біля стіни стояло повне відро для сміття і ще два пакети, які видавали просто непристойний запах.

Тут же Вероніка побачила уламки від чайного сервізу, який минулого року їй подарувала на день народження колеги.

Подружня спальня теж була сумним видовищем: на ліжку явно хтось спав, але прибрати за собою не спромігся. Поруч із ліжком на підлозі стояли склянки, валялися банки з-під пінного.

Трохи краще виглядала кімната дівчаток: тут були не заправлені ліжка та розкидані фантики від цукерок та упаковки від чіпсів. На столі стояла коробка з-під піци. Іграшки теж були розкидані.

Було зрозуміло, що жити в цій квартирі, а тим більше поселити дітей було неможливо.

– Стасе, що це таке? Ти давав комусь ключі? – з подивом запитала Вероніка.

– Нікому. Я сам здивований! – відповів він. – Ключі є лише у мами.

Стас набрав номер матері:

– Мамо, ти давала комусь ключі від нашої квартири?

– Синку, ти ж знаєш, що до нас на Новий рік приїжджала Аліса із сім’єю. Так ми вирішили, що відсвяткуємо у вашій квартирі – таки у вас три кімнати, а у нас із батьком лише дві. Ну і потім ми з батьком пішли додому, а Аліса з чоловіком та дітками у вас залишилися. Що нам тіснитися в нашій двокімнатній квартирі, якщо у вас така простора квартира простоює?

– Ну І скільки вони у нас жили? – Запитав син.

– Тиждень майже – вони позавчора поїхали, – відповіла мати.

– А ти бачила, як Аліса залишила квартиру?

– Вона перед від’їздом дзвонила, сказала, що вони трохи насмітили, але вона не встигла прибрати – вони на поїзд запізнювалися, – сказала мати.

– Знаєш, мамо, збирайся та приїжджай сюди. Я дуже хочу, щоб ти подивилася, що означає «трохи насмітили», – запропонував Стас.

– Сину, навіщо мені їхати? Невже Вероніка не зможе сама прибрати квартиру? Ти її зовсім розбалував.

– Я наполягаю, щоби ти приїхала. Найкраще разом із батьком. Чекаю вас за годину, – не відступав Стас.

Поки батьки їхали, Стас та Вероніка зняли номер у готелі, який розташовувався неподалік. Вероніка з дівчатками залишилася в готелі, а Стас зустрівся з батьками в квартирі.

– Ну і що тут особливого? – Запитала мати, обійшовши кімнати. – Подумаєш, яка твоя дружина ледача – прибрати за родичами їй важко.

– Мамо, а чому ти взагалі поселила тут Алісу з сім’єю без нашого дозволу? Ми ж дали тобі ключі на непередбачуваний випадок, а не для того, щоб ти сюди мешканців приводила, – сказав Стас.

– А що, на твою думку, вони мали у нас тіснитися чи готель знімати? – обурилася мати.

– А тепер знімати номер у готелі маємо ми, бо привести дітей у такий бардак я не можу. Тут треба добу прибирати та провітрювати, тоді у цій квартирі можна буде жити, – сказав Стас. – До речі, а де ключі від квартири?

– Я їх Алісі залишила. Сказала, щоб вона в поштову скриньку поклала, коли вони виїжджатимуть.

Стас спустився на другий поверх до поштових скриньок. Ключів там не було.

– Подзвони Алісі і дізнайся, куди вона ключі поділа, – попросив він матір.

Аліса пояснила, що вона залишила ключі у себе, щоб, коли наступного разу будуть у Києві, не треба було чекати господарів із роботи і одразу можна було потрапити до квартири.

– Ось вже ні, – сказав Стас, – нехай навіть не розраховує взагалі колись потрапити до цієї квартири.

Після того як батьки поїхали, він поміняв замок, викликав клінінгову службу.

Наступного дня сім’я змогла нарешті увійти до своєї квартири. А рахунок за послуги клінінгу та готель Стас відправив і матері, і сестрі. Зрозуміло, ніхто навіть не подумав його оплачувати.

– Добре, я знаю, як ми компенсуємо цю суму, – сказав Стас.

– Цікаво, що ти вигадав? – поцікавилася Вероніка.

– Протягом року ніхто з них не отримає від нас подарунка на жодне свято, навіть на день народження, – відповів чоловік.

Після цього випадку Стас та Вероніка більше ніколи нікому не давали ключа від своєї квартири.

Щоб не пропустити нові цікаві вам публікації, підписуйтесь на сторінку!Залишайте свої думки та емоції у коментарях, підтримайте вподобайками.