– Мамо, а можна мені на колесо огляду? – Яке тобі колесо? З твоєю вагою кабінка впаде! – голосно заявила свекруха посеред парку. – Що робитимемо потім? Збиратимемо тебе по шматочках?

– Мамо, а можна мені на колесо огляду?

– Яке тобі колесо? З твоєю вагою кабінка впаде! – голосно заявила свекруха посеред парку. – Що робитимемо потім? Збиратимемо тебе по шматочках?

Анастасія насупилась. Вона дозволила б дочці покататися, але не встигла. Тепер після слів Лариси Павлівни було не до цього.

Діана не заплакала, але погляд її став важким, сумним. Вона втиснула голову в плечі, знітилася і почервоніла від сорому. Таке приниження було б неприємно і дорослому, що вже говорити про дитину.

Пригнічувати дочку ще сильніше Анастасія не хотіла, тож довелося викручуватися.

– Доню, ти завжди любила кататися на автодромі, – мати поклала руку дівчинці на плече, намагаючись зберегти бадьорий тон.

– Дивися, сьогодні навіть черги немає. Іди, вибери собі найшвидшу машинку, а ми з бабусею зараз підійдемо.

Діана взяла гроші й, опустивши голову, поплелася до строкатих машинок. У Анастасії стислося серце, але вона залишалася на місці. Коли дівчинка зникла, жінка подивилася на свекруху, і злісно примружилася.

– Ларисо Павлівно, що це було? – почала Анастасія, щосили намагаючись не підвищувати голос. – Хто вам дав право принижувати мою дитину і вашу внучку, між іншим?

– А що я сказала? – Лариса Павлівна розвела руками. – Це факт! Я її не принижую, а стимулюю. Не по голові ж її гладити? Хай краще почує гірку правду від мене, ніж з неї потім усі навколо сміятимуться.

– Знаєте, якщо говорити про зовнішній вигляд, то з нас трьох найбільша тут ви!

– Теж мені порівняла! Мені за шостий десяток – уже можна. Я і заміж вийшла, і сина виховала, а їй ще народжувати. Чи ти хочеш, щоб вона на таку корову перетворилася, що в її бік ніхто не подивиться?

Анастасія стиснула пальці у кулаки. Нігті вп’ялися в долоні. Вона була не згодна з таким “лікуванням” жорстокістю.

– Якщо ви не знали, у вашої внучки проблеми із гормонами. Але навіть, якби справа була не в цьому – то накидатися на дитину не нормально. Ідіть додому, Ларисо Павлівно. Ми й без вас чудово погуляємо.

Після цих слів Анастасія пішла до автодрому, не озираючись.

– Ага, гормони. Та розжерлася вона просто, от і все! А ти потураєш! – прокричала свекруха в слід, але переслідувати, на щастя, не стала.

Прогулянка була безнадійно зіпсована. Анастасія, розуміючи це, повезла Діану додому, щоб вже там докладніше розпитати її про поведінку бабусі. Адже тривожні дзвіночки були ще до того…

…За останні пів року Діана справді погладшала на сім кілограмів. Не мало для десятирічної дівчинки.

Спочатку Анастасія не надавала цьому значення: все-таки організм ріс. Однак коли у дочки намітився животик і округлилися щоки, вона все ж таки повела ту до лікаря, про всяк випадок.

– У вас невеликий гормональний збій, – підбив він підсумки, вивчаючи результати аналізів. – Але ж це може бути й нормою. Організм вашої дочки готується до великого стрибка – до статевого дозрівання.

– Втручання ззовні зараз може лише зашкодити. Ситуація поки не критична, тож давайте трохи зачекаємо. Швидше за все, все прийде в норму самостійно.

Анастасія обійшла трьох лікарів, але всі вони говорили те саме: радили почекати й рекомендували для початку переглянути харчування.

Цим жінка й зайнялася. Попри заперечення чоловіка, вона більше не купувала солодощі. Місце десертів у меню зайняли фрукти.

Замість макаронів Анастасія тепер готувала гречку, а салати заправляла лимонним соком, а не майонезом.

Ось тільки навіть на гречці з м’ясом Діана набирала вагу, хай і повільніше. До того ж апетит доньки став не стабільним. Вона то повністю відмовлялася від їжі та голодувала, то їла стільки ж, скільки з’їдає дорослий чоловік.

Тоді Анастасія ще не помічала, що “жор” нападає на Діану виключно перед поїздками до бабусі, а апетит зникає після них.

Натомість жінка зауважила, що Діана стала підозріло часто хворіти саме у вихідні, коли планувалися візити до Лариси Павлівни.

Це було не схоже на неї. Вона завжди із задоволенням їздила до бабусі, щоб там пограти із двоюрідною сестрою Лізою.

Сьогодні вранці Діана спочатку теж відмовилася від прогулянки в парку, хоча любила атракціони. Вона погодилася лише тоді, коли Анастасія запропонувала піти утрьох. Тепер жінка розуміла, чому.

Вдома на неї чекало багато нових відкриттів. Виявляється, бабуся почала цькування її ще давно…

…Одного дня Лариса Павлівна принесла онукам торт. Відрізала собі, Лізі та… і все. Діані залишалося лише сидіти та дивитися.

– Бабусю, а мені? – несміливо спитала вона.

– А ти й так товста. От схуднеш, станеш такою, як Ліза, тоді можна буде, – відповіла бабуся.

Іншим разом Лариса Павлівна вирішила подарувати онукам однакові сукні. Розмір також був однаковим. Діана у своє, звісно, ​​не влізла.

– От тобі буде мотивація схуднути. А поки що нехай у мене висить. Схуднеш – забереш, – сказала тоді бабуся, забираючи подарунок.

Незадовго до Нового року Лариса Павлівна вирішила дізнатися в онучок, що вони хочуть знайти під ялинкою. Точніше, у внучки. Запитала вона лише у Лізи.

– Хочу набір косметики, – сказала та.

– Бабуся, а я… – почала Діана, але бабуся її перервала.

– А тобі Дід ​​Мороз абонемент у спортзал такими темпами подарує. Ось якщо скинеш бодай кілограм – тоді поговоримо.

Звичайно, така поведінка з боку бабусі не могла не вплинути на стосунки між дівчатками. Ліза, наслідуючи Ларису Павлівну, стала називати Діану бульдозером і сміятися з неї. Бабуся спостерігала за цим із мовчазним схваленням.

Не дивно, що внучка тепер йшла на будь-які хитрощі, аби не їхати в гості.

– Доню, чому ж ти мені раніше все це не розповідала? – зітхнувши, спитала Анастасія.

– Ну… – зам’ялася дівчинка. – Я ж, начебто, і справді бульдозер…

– Діано… Насамперед ти моя донька! А ще – людина! Ніхто не має права так поводитися з тобою! Давай домовимось.

– Якщо тебе ще хтось образить – ти відразу скажеш мені, щоб я могла тебе захистити! Гаразд? – м’яко попросила Анастасія, обійнявши дочку, що сиділа поруч. – І якщо ти не хочеш їздити до бабусі, не треба. Я також до неї більше не поїду.

Діана кивнула головою. Вона не посміхнулася, але хоч би припинила обіймати себе руками та сутулитися. Очевидно, їй полегшало.

Незабаром Анастасія записала доньку на плавання, щоб допомогти їй у боротьбі із зайвою вагою. Дівчинка з часом схудла і витяглася, а аналізи, як лікарі й припускали, прийшли до норми.

Ні Анастасія, ні Діана більше не спілкувалися з Ларисою Павлівною навіть телефоном. До неї їздив лише її син, Олександр. І то через раз.

…Минув майже рік. Настало Жіноче свято.

Лариса Павлівна, яка звикла до того, що в цей день її квартира з ранку наповнюється голосами родичів і шарудінням паперу, чекала.

Десята година. Дванадцята. Друга. Стіл уже був накритий, а подзвонила лише дочка. Але навіть вона попередила, що не приїде: погано себе почувала.

У результаті Лариса Павлівна не витримала і зателефонувала до сина.

– Сашко, та де ви всі? Свято ж! Я чекаю!

– Мамо… Ти не ображайся, але Діана все ще не хоче тебе бачити. Настя – тим паче. А я сьогодні працюю, – збрехав Олександр.

– Так зайнятий, що й мені ніколи було подзвонити? Ну, завтра зазирни до мене бодай. Я тут подарунок Діані хочу передати, купила їй книгу про правильне харчування.

Олександр стримав подих роздратування…

– Я намагатимуся, мамо.

Коли він закінчив розмову, Анастасія посміхнулася.

– Ну ти сьогодні прямо бідолашний, запрацювався увесь… – з сарказмом сказала вона йому.

– Настя… – Олександр зітхнув. – Я просто не хочу ще раз вислуховувати, які ви всі погані. І що Діана собі так чоловіка не знайде.

– А що з Діаною не так? Вона ж добряче скинула.

– Ну, так. Але таке враження, що для моєї мами вона тепер все життя буде «товстою». Навіть, якщо ребра стирчатимуть, – Олександр трохи насупився.

– А взагалі, давай не будемо про погане цього дня. Ми ж у парк збиралися. І суші треба заздалегідь замовити на вечір, бо не встигнемо. Охочих багато.

Тим часом Лариса Павлівна у повній тиші своєї бездоганно чистої квартири гортала стрічку у соцмережі.

І ось вона – нова фотографія. Анастасія, Олександр та Діана на тому самому колесі огляду. Усі тримаються за руки, посміхаються. Щасливі! Без неї!

Лариса Павлівна відклала телефон та підійшла до вікна. Усі кудись поспішали, йшли, їхали. Здавалося, тільки вона була сьогодні одна.

І в цій порожнечі жінка раптом зрозуміла, що деякі рани не гояться, лише перетворюються на рубці, а деякі двері, зачинившись, більше не відчиняються.

І кого в цьому звинуватити, скажіть, будь ласка? Не себе ж, кохану? Звісно невістка недолуга, а хто ж ще?!

А ви що скажете про “добру” бабусю? Пишіть свої слушні думки в коментарях, підтримайте автора вподобайками!