– Мамо, цей тип якийсь каламутний! Тут щось негаразд! – Лєро, ти знову за своє! Марина щаслива! Невже ти не можеш просто порадіти за сестру?

– Мамо, цей тип якийсь каламутний! Тут щось негаразд!

Валерія притиснула телефон до вуха, намагаючись не підвищувати голосу.

– Лєро, ти знову за своє! Марина щаслива! Невже ти не можеш просто порадіти за сестру?

– Я б із задоволенням пораділа, якби цей Костянтин не викликав у мене такого відторгнення. Сто відсотків він щось приховує…

Валерія працювала юристом. І за свою кар’єру побачила чимало різних, та не завжди приємних людей.

Костянтин з першої зустрічі змусив її нутрощі стиснутися. А це вірна ознака того, що людина не та, ким хоче здаватися.

Півтора місяця тому Марина привела його на обід. Костянтин був високим, підтягнутим чоловіком з приємною усмішкою.

Здавалося б, нічого підозрілого. Але вже за пів години Валерія відчула недобре. Костянтин почав розповідати про свою колишню дружину.

– Уявляєш, я рік терпів її зради, – говорив Костя, відпиваючи чай. – Скандали щодня. Вона мене підставляла перед друзями, розпускала чутки. А потім з’ясувалося – у неї другий телефон був. Для коханців.

Марина співчутливо гладила його по руці, а Валерія мовчки спостерігала. Щось у цій історії не сходилося. Якщо все було настільки жахливо, то чому Костянтин терпів цілий рік? Чому не пішов відразу після першої зради?

– Марино, можна тебе на хвилинку? – Валерія кивнула у бік кухні, коли кавалер відійшов до вбиральні.

Молодша сестра незадоволено пройшла за нею.

– Лєро, ну ось тільки не треба, – Марина схрестила руки на грудях. – Ти зараз почнеш говорити, що він мені не підходить. Що він дивний. І що я маю бути обережнішою.

– Марино, послухай, – Валерія взяла сестру за руку. – Я не хочу псувати тобі настрій. Просто будь уважніше. Чоловік, який так багато говорить про підступність колишньої, зазвичай сам…

– Зазвичай сам жертва, – перервала Марина. – Не всі люди такі цинічні, як твої клієнти. Костя гарний. Він просто пережив важкі стосунки і йому потрібна підтримка.

Валерія промовчала. Сперечатись було марно. Марина пішла назад до кімнати, демонстративно обіймаючи чоловіка.

Мати теж відчувала каверзу. Пізніше, проводжаючи Валерію, прошепотіла:

– Щось мені він не подобається. Занадто м’яко стеле. Але Маринка не слухає. Вона вже по вуха закохана в нього, як кішка.

Наступні тижні перетворилися на справжнє випробування. Марина була засліплена романтичними ілюзіями.

Костянтин оточив її увагою – квіти, подарунки, компліменти. Молодша сестра танула від щастя і все частіше віддалялася від сім’ї, проводячи час лише з ним.

– Костя каже, що робота зробила тебе черствою, – повідомила якось Марина Валерію телефоном. – Ти бачиш погане навіть там, де його нема.

Ситуація загострилася, коли їхня спільна подруга Олена зізналася Валерії в чомусь несподіваному.

– Лєро, мені дуже ніяково, – Олена нервово смикала серветку в кафе. – Але я повинна тобі сказати. Цей Костя… коротше, він до мене підкочував. Вчора написав у соцмережі. Пропонував зустрітися, причому натяки були не дуже прозорі.

Валерія завмерла з філіжанкою кави у руках. Ось воно. Її підозри підтвердились. Але що ж тепер робити? Розповісти Марині та остаточно зіпсувати стосунки? Або промовчати та дозволити сестрі самій зіткнутися з правдою?

Вона билася над цим питанням три дні. Але зрештою вирішила – не можна мовчати. Марина має знати правду.

– Марино, нам треба поговорити, – Валерія прийшла до сестри додому.

– Якщо ти знову будеш намовляти на Костю…

– Марино, він пристає до інших дівчат, – випалила Валерія. – Пише їм, пропонує зустрітись. У мене є скриншот листування.

Марина зблідла, потім почервоніла. Очі її спалахнули люттю.

– Ти брешеш! – крикнула молодша сестра. – Ти не можеш пережити мого щастя! Ти завжди була такою – найправильнішою, найрозумнішою. Вважаєш, що я не знаю, який Костя насправді?

– Марино, я не брешу! Запитай в Олени сама.

– Олени? – Марина зневажливо пирхнула. – Та ще змія. Вона завжди заздрила мені. Мабуть, сама йому писала, а тепер обмовити хоче. І ти їй віриш більше, ніж моїм словам? Дякую тобі, сестричко! Тепер я знаю ціну нашій спорідненості.

– Марино, я намагаюся тебе захистити…

– Захистити? – Молодша сестра схопила сумку Лєри й шпурнула її до дверей. – Геть! Забирайся з мого будинку! І не смій більше лізти в моє життя! Я втомилася від твого контролю!

Валерія пішла з тяжким серцем. Але насіння сумніву було посіяно. І Марина хоч і кричала про довіру, почала стежити за Костею. І незабаром молодша сестра впіймала його на брехні про відрядження.

Костянтин навіть не став виправдовуватися. Вони розлучилися того ж вечора. А за два тижні молодша сестра виявила у себе дивні симптоми. Їй довелося звернутися до лікаря.

Діагноз виявився невтішним. Костянтин нагородив її мерзотою, про яку соромно й говорити. Наступні кілька місяців Марина лікувалася у диспансері, уникаючи зустрічей із друзями та рідними.

Але замість подяки сестрі за попередження, Марина надулася і почала розмовляти з Лєрою крізь зуби. Молодша вважала, що саме Валерія зруйнувала її стосунки своїми підозрами.

Що, якби старша сестра не втручалася, все могло б скластися інакше. Хоча винним у всьому був лише Костянтин, Марина не могла цього визнати. З матір’ю молодша сестра швидко помирилася. А з Валерією стосунки залишилися натягнутими.

– Ти завжди повинна мати рацію? – Кинула якось Марина, коли вони випадково зіткнулися у батьків.

– Задоволена тепер?

– Марино, я хотіла тебе захистити, допомогти…

– Не треба! Я сама розберуся зі своїм життям. Більше не смій втручатися у мої стосунки! – Молодша сестра розвернулася і пішла, навіть не попрощавшись.

…Минуло два роки. Довгих, тяжких два роки. Валерія з болем спостерігала холодність сестри й мучилася питанням: може, справді не варто було втручатися?

Може, Марина має рацію, і треба було дозволити їй самій пройти через цей досвід? На сімейних святах молодша сестра була підкреслено чемна, але холодна. Не дзвонила, не писала, не ділилася новинами.

А потім у Марини з’явився новий чоловік. Валерія дізналася про це від матері.

– Маринка прямо світиться від щастя, – розповідала та телефоном. – Олексій такий привабливий, успішний.

– Працює у великій компанії, винаймає їй квартиру, возить на машині. Подарував уже дві прикраси. Каже, що вона – кохання всього його життя.

Валерія насторожилася. Занадто швидко. Надто щедро. Занадто багато гучних слів. Коли вона побачила Олексія на дні народження матері, все всередині її занудило від тривоги.

Чоловік був справді привабливий – дорогий костюм, доглянутий вигляд, гарні манери. Але Валерія одразу відчула знайомі тривожні дзвіночки.

Олексій надто багато говорив про підступність колишніх жінок. Про те, як вони його використовували, зраджували, обманювали.

Занадто швидко зізнався Марині у почуттях – а зустрічалися вони лише місяць. Занадто активно ізолював молодшу сестру від сім’ї – пропонував виїхати на вихідні, коли було заплановано сімейні зустрічі. Вигадував причини, чому Марині не варто бачитися з подругами.

Але Валерія стояла осторонь і спостерігала. Кожна клітинка її тіла кричала – попередь сестру! Скажи їй, що чоловік небезпечний! Але Валерія мовчала.

Марина з Олексієм поїхали. І тоді мати сказала:

– Ти молодець, що тримаєш язик за зубами.

Валерія кивнула, але всередині все стискалося від тривоги. Вона бачила, як Марина поступово віддаляється від сім’ї. Як перестає дзвонити навіть матері.

Як скасовує зустрічі в останній момент, посилаючись на плани з Олексієм. Молодша сестра ніби розчинялася у цих відносинах, втрачаючи саму себе.

А через вісім місяців вона застала Марину, яка плакала на дивані у квартирі матері.

– Він одружений! Має трьох дітей. Молодшому два роки. Весь цей час я була коханкою. Він брехав! Увесь час брехав!

Мати гладила Марину по спині, та схлипувала. Валерія сіла навпроти крісла і мовчки дивилася на сестру.

– Лєро, скажи що-небудь. Я знаю, ти завжди відчувала цих… Адже ти і його підозрювала?

Валерія відкинулася на спинку крісла.

– Підозрювала, – спокійно відповіла старша сестра.

– І чому ти мовчала? – Марина різко сіпнулася, витираючи сльози. – Чому не попередила мене? Я могла уникнути всього цього кошмару!

Валерія поволі нахилилася вперед.

– Ти серйозно питаєш, чому я промовчала?

– Так! Ти ж, напевно, щось помічала!

Валерія подивилася на сестру довгим, тяжким поглядом. Потім підвелася з крісла.

– Два роки тому я попередила тебе про Костю. Ти звинуватила мене у тому, що я зруйнувала твої стосунки. Припинила зі мною розмовляти. І тепер ти питаєш, чому я промовчала?

– Лєро, але ж це було інше…

– Ні, Марино, – Валерія взяла сумку. – Я більше не маю наміру попереджати тебе про небезпеку. Тому що ти все одно не слухаєш. Тому що потім все одно я винна!

– Або в тому, що зруйнувала твоє щастя, або в тому, що мовчала. Набивай шишки сама! Я втомилася бути винною у твоїх помилках!

– Лєро! – Мати схопилася з дивана. – Як ти можеш таке казати!

– Я можу, мамо, – Лєра розвернулася до виходу. – Марина доросла. Нехай справляється сама.

Валерія вирішила більше не звертати уваги на залицяльників сестри. І це рішення значно полегшило їй життя. Вона припинила хвилюватися за Марину так сильно.

Та набивала свої шишки, плакала і злилася на Валерію. Але їй тепер було начхати. У її житті з’явився Григорій.

Чоловік, від якого усередині розливалося тепло. І тепер на переживання за сестру Валерії просто не хотілося гаяти час. Бо, все одно, що не зробиш, – не так! Тож на дідька їй це потрібно?

А ви що скажете з цього приводу? Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки.