– Мамо, не приїжджай! Він нас вигнав! – Схлипувала Наталя

– Мамо, не приїжджай! Він нас вигнав!

Наталя говорила тихо, але за її спиною схлипування Соні перекривали все. Ганна Петрівна зупинилася прямо біля машини, стиснувши коробку із подарунками.

– Куди вигнав?

– З дому. Сказав забиратися, доки його рідня не приїхала. Зінаїда Костянтинівна веліла. Ми з дітьми сидимо у кафе на набережній, не знаю, що робити.

Дев’ята вечора. Тридцять перше грудня. Мінус п’ятнадцять на вулиці.

– Чекай там, я скоро.

Ганна Петрівна розвернулася і пішла до виходу. Сорок років у фінансовому відділі навчили її не показувати емоцій. Але зараз руки тремтіли так, що коробка мало не випала.

Двері відчинив Сергій. Червоний, задоволений, з келихом ігристого в руці. З квартири несло смаженим та хмільними парами. За столом людей шість, на чолі Зінаїда Костянтинівна, пряма, як палиця.

– О, Ганно Петрівно! Заходьте, заходьте, що на порозі стояти.

Вона переступила поріг. Оглянула кімнату. Стіл накритий, салати розставлені, келихи повні. Гості сміються. Тільки дочки немає. Нема онуків.

– Де Наталя?

– А-а-а, – Сергій махнув рукою і посміхнувся. – А, я її з дітьми вигнав – їх мати не виносить. Хай поживе у вас, охолоне.

Він сказав це голосно, з викликом, обернувшись до столу. Хтось хихикнув. Зінаїда Костянтинівна кивнула, не відриваючись від тарілки.

– Правильно. Потрібно було раніше її ставити на місце. Зовсім розпустилася.

Ганна Петрівна поставила коробку на підлогу. Повільно зняла чоботи. Випрямилася. Ніхто не дивився – гості жували, розмовляли. Вона підійшла до Зінаїди Костянтинівни ззаду, розвернула її за плече і з усієї сили ляснула по обличчю.

Звук був такий, що всі замовкли.

Зінаїда Костянтинівна впала зі стільця, перекинувши салатницю. Сергій схопився, але Ганна Петрівна була швидшою – розвернулась і оперіщила його долонею по щоці.

Він зігнувся, схопився за стіл, стіл нахилився. Ігристе полилося на підлогу, тарілки з гуркотом посипалися слідом.

Вона схопила Зінаїду Костянтинівну за комір і потягла до дверей. Жінка верещала, але Ганна Петрівна тримала міцно і випхнула її за двері. Сергій вивалився на сходовий майданчик, слідом за матір’ю.

Ганна Петрівна обернулася до гостей. Ті сиділи нерухомо з відкритими ротами.

– Пішли геть з моєї квартири! Зараз же!

Ніхто не заперечував.

Вона забрала дочку з онуками із вокзалу. Привезла додому, у спорожнілу квартиру. Наталя дивилася на розгром – перевернутий стіл, уламки, плями на стінах – і мовчала.

– Мамо, що тепер буде?

– Нічого не буде. Житимеш спокійно.

Ганна Петрівна дістала коробку із подарунками. Ваня та Соня розірвали упаковку прямо на підлозі, серед мокрих ганчірок. Сміялися вперше за вечір.

Опівночі зустріли Новий рік на кухні, вчотирьох. Наталя плакала тихо, витираючи очі долонею. Діти палили бенгальські вогні та загадували бажання.

Вночі тещі зателефонував Сергій. Голос тремтів від злості.

– Ти знаєш, що наробила? У матері струс! – Я в суд подам, будеш відповідати!

Ганна Петрівна увімкнула гучний зв’язок. Наталя завмерла з кухлем в руках.

– Подавай! Я зустрічним позовом відповім – ти вигнав дружину з малолітніми дітьми в мороз! Тридцять першого грудня. Органи опіки це оцінять. І сусіди розкажуть, як твоя мати три роки тероризувала мою дочку!

– Які сусіди? Хто тобі повірить, стара…

– Сусіди, які слухали, як Зінаїда Костянтинівна репетувала на Наталю. Ті, що бачили, як вона постійно приходила з твоїми ключами, коли дочки не було вдома.

– Камери у під’їзді все записали – як ти їх виштовхав із сумками. А квартира у її власності. Тож давай, Сергію. Подивимося хто кого.

Він мовчав кілька секунд. Потім кинув слухавку.

Юрист вислухала їх мовчки, записала. Подивилася на Наталю.

– Розлучення хочете?

Наталя стиснула руки так, що пальці побіліли. Мовчала. Ганна Петрівна поклала долоню їй на плече.

– Наталко. Він вигнав тебе з дітьми надвір у Новий рік. Ти справді думаєш, що це зміниться?

Дочка підвела голову. В очах було щось нове – не страх, не надія. Втома.

– Хочу розлучитися.

Юрист кивнула і дістала бланки.

Сергій намагався довести напад. Привів Зінаїду Костянтинівну із синцем під оком, але експертиза показала – свіжа, зроблена вже після свят.

Гості, яких вигнала Ганна Петрівна, раптом нічого не пам’ятали. Натомість сусіди охоче розповіли про скандали, крики, як діти плакали на сходовому майданчику. Про те, як свекруха вдиралася з ключами.

Коли суддя оголосив рішення про розлучення, Наталя встала та вийшла із зали, не обертаючись.

Нову квартиру шукати не довелося, на відміну від колишнього. Ця квартира була подарована Наталі батьками ще до шлюбу.

Ганна Петрівна втратила чоловіка рік тому, її вже нічого не тримало у старій квартирі, яку вона невдовзі продала, та переїхала в сусідній з донькою під’їзд – про всяк випадок.

Діти спочатку запитували про батька, скучали. Ваня замовк, Соня стала примхливою. Але вечорами вони почали приходили до бабусі, і вона їм читала книжки, розважала. Без розпитувань, без зайвих слів.

Якось увечері Наталя зайшла до неї. Ганна Петрівна стояла біля вікна, дивилась у темряву.

– Мамо, ти не шкодуєш? Що втрутилася. Що відшмагала їх.

Ганна Петрівна обернулася. Обличчя спокійне, без сумніву.

– Сорок років я вирішувала чужі конфлікти щодо паперів, мирно, за правилами. А потім побачила, що мою дочку та онуків виставили на мороз, і зрозуміла – є речі, які словами не розв’язуються.

Вона помовчала.

– Жаль тільки, що не зробила це раніше.

Наталя підійшла та обійняла її. Міцно, як у дитинстві.

Наступний Новий рік зустрічали вчотирьох – Ганна Петрівна, Наталя та діти. Стіл був маленький, подарунків небагато. Але коли запалювали бенгальські вогні, Соня сміялася, а Ваня обійняв бабусю за плечі.

– Дякую, що звільнила нас тоді.

Ганна Петрівна мовчки поцілувала його в маківку. Наталя дивилася на них і посміхалася – вперше за багато років без страху, що хтось зараз увійде та все зіпсує.

Це був найкращий Новий рік у її дорослому житті!

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки!