– Мамо, не ти ж з ним  житимеш! Я все вирішила! Всі наші дівчата з класу давно одружені, а деякі – вдруге. Я одна, як біла ворона! – Заради цього не варто кидатися під потяг!

Ніна та Віктор одружилися, коли їм було по тридцять. Хтось скаже, що це пізно, інший подумає, що рано. Знайомі вони були лише два місяці.

Віктор може й далі б гуляв у холостяках, але мати не давала йому спокою. Тридцять років, всі його однокласники одружені та дітей мають, а він один.

Мати й про онуків говорила. Звичайно ж, Віктор гуляв з дівчатами, але в РАЦС нікого не кликав, та й дівчата його туди не тягли.

Відносини завжди були напруженими, а може, дівчата дуже вимогливими. Швидше за все, вони просто не подобалися його мамі. Ніну вона одразу схвалила.

– Вже час, одружуйся, – сказала вона синові. – Тим більше, наречена з посагом, і не молода вже.

***

– Ніно! Подумай, як так можна кидатися заміж. Ви ж знайомі всього нічого. Це не останній вагон. Погуляй, впізнай його краще, – казала Ніні мати. – Ти ж про нього зовсім нічого не знаєш!

– Мамо, він зробив мені пропозицію!

– А подумати? Ти ж ще не відповіла!

– Ми навіть вже заяву подали.

– Ну, як же так? Не подобається це мені.

– Мамо, не ти ж з ним  житимеш! Я все вирішила! Всі наші дівчата з класу давно одружені, а деякі – вдруге. Я одна, як біла ворона!

– Заради цього не варто кидатися під потяг!

– Мамо!

– Я не те хотіла сказати… в останній вагон.

– Мамо!

***

Весілля відбулося. Жити стали у квартирі Ніни. Віктор став чіплятися з кожного приводу майже з першого дня сімейного життя.

– Ніно, де сорочки? Де шкарпетки? Вранці все має лежати тут!

– Дружино, у мене одеколон скінчився!

– Чому немає нової піни для гоління, вчора я викинув порожню…

– Мама у мене не так все робить.

– Ти маєш стежити за всім. За мною!

– Заміжній жінці не можна вештатися з подругами по будь-яких сумнівних закладах.

– До батьків поїдемо разом.

Ніна спочатку все виконувала, намагалася. Їй було важко, вона також багато працювала. Приходила іноді пізніше за чоловіка. Тільки він цього не розумів.

– Мама завжди все встигала! Вона ще й уроки зі мною робила. Навіть у інституті допомагала. До речі, я хочу вчитися. Мені потрібно змінити профіль роботи. Тут стало не цікаво. Готуйся, навчатимешся разом зі мною.

– Я не розраховувала на навчання. Освіта у мене є. Мене все влаштовує.

– Ти не так зрозуміла. Писатимеш за мене контрольні, курсові, ну і все, що там буває. Зрозуміла? Не платити ж за це гроші чужим людям.

– Ти про що? У мене зовсім інший профіль.

– Подумаєш. Вчитимешся і все зрозумієш.

– Ні!

– Мама ж змогла, і ти зможеш!

– Не буду!

– Я вже подав документи. Залишилося сплатити. Трохи не вистачає, але мати обіцяла додати. Із цього дня живемо на твою зарплату.

– Добре придумав. Ми й так живемо на мою зарплату. Два місяці тому ти сплатив мамі путівку, минулого місяця купив собі найдорожчий телефон.

– А зараз буде навчання! Чудово! А коли справа дійде до мене? Після п’яти років навчання? Твоя мама натякає на онуків. Коли?

– Рано ще. Я сам із нею поговорю.

– Я теж хочу дітей.

– Нам ще рано. Не треба мені більше говорити про це. Якщо я сказав, то так і треба. Вчитимемося!

– Вчися, але я тут зовсім ні до чого.

– Все робитимеш для мене! Навчання, сорочки, шкарпетки…

– Як ти можеш? Зі своєю матір’ю ти так само розмовляєш?

– Ні. Мама – це найголовніше у житті! А ти дружина, – ти повинн!. Це не обговорюється!

Віктор з усієї сили ляснув по столу, чайні кухлі підстрибнули, а потім усе скинув на підлогу. Посуд розбився.

– Прибери тут все. Якби ти не дратувала мене, то нічого б і не було. Сьогодні я переночую у мами. Надумаєш вибачитися – чекаю на тебе рівно добу!

Ніна злякалася. Ні, не за те, що її покинули. Вона просто злякалася. А що буде далі? Вона прибрала розбитий посуд, вимила підлогу. Добу? Вона повинна вибачитися? Ніна почала збирати речі. Рівно за двадцять чотири години Віктор прийшов.

– Ти подумала?

– Подумала. Я дуже добре подумала.

– Чудово, молодець. Я чекаю на вибачення. Мама сказала, що ти розумна жінка.

– Хвилинку. Я зараз повернуся.

– Ти зробиш мені подарунок на честь примирення? Молодець! Не чекав. Це добре. Я знав, що ти розумна. Більше не здумай зі мною ніколи сперечатися!

– Ніколи не буду! Буде й подарунок. Мамі привіт! Жаль, що не виправдала її надії. Але ж це ти дітей не хотів. Прощавай!

– Це що? Ми їдемо на відпочинок перед навчанням?

– Так, ти їдеш на відпочинок назавжди – до мами!

– Що? Ти жартуєш?

– Ні! – Ніна відчинила двері та виставила валізу чоловіка на майданчик, а потім ще й штовхнула.

– Ніно!

– Лови валізу! Вона уже мчить додому!

Віктор вискочив, а Ніна зачинила двері. Свекруха напевно й дзвонила, але Ніна одразу заблокувала номери чоловіка та його матері.

Розлучили їх швидко. Чотири місяці сімейного життя… Сходила заміж! Мало не потрапила під потяг, застрибуючи в останній вагон…

Тридцять років – це ще не старість! Вагонів безліч, тож обирайте уважніше квитки, і бажано, – не в останній вагон…