– Мамо, ну що ж ти навіть нас не спитала? – А Дмитра навіщо, він же не просихає? – Вирішила очі дочка

– Сьогодні мама забере Варю з садка, і ввечері з нами повечеряє, – повідомила Ліда за сніданком чоловікові.

Єгор скривився, тещу він поважав, вона їм добре допомагала, але навіщо саме в п’ятницю?

Він хотів купити пінного на вихідні, повалятися на дивані біля телевізора та відпочити після робочого тижня.

Але Ліді він про це не став говорити, вони ще й Варю обіцяли на новий мультик у кінотеатр зводити, купити попкорн та м’яку іграшку дочці.

Увечері на кухні вже господарювала теща, і квартира наповнилася ароматом смажених баклажанів та смачних котлеток.

Але за вечерею Надія Петрівна їх приголомшила,

– Я сьогодні у вас ночувати залишусь. Завтра вранці до нас гості приїдуть, я сестру Галинку з Миколою  запросила, а ще  Дмитра та його дівчину.

Навіть Ліда витріщила очі на матір:

– Мамо, ну що ж ти навіть нас не спитала? – А Дмитра навіщо, він же не просихає?

– А що питати, – здивувалася Надія Петрівна, – ви й так усі вихідні вдома сидите, а Галя – моя рідна сестра, до того ж Дмитро зі своєю нареченою у мене в однушці ночуватимуть. Кажуть, що він  і не вживає тепер.

Ну а Галинка з Миколою у вас переночують, у вас же трикімнатна. Ну а я з Варюшею, вона одразу так зраділа, як я їй пообіцяла, що буду їй на ніч казки розповідати!

– Ну ти, мамо, даєш, – тільки й сказала Ліда, подивившись на похмуре обличчя чоловіка, на якому було написано – “пропали вихідні”.

– А що ж мені, рідню свою не прийняти? Я вам, коли батька твого, Лідо, не стало, нашу трикімнатну віддала, сама у вашій однушці живу, мені їх там ніяк не вмістити.

– А Галинка дуже просилася в гості, Дмитро їхній, пів року, як в рот не бере, працює, одружитися от зібрався, – з образою відповіла Надія Петрівна.

– Підтримати б їх треба, а не цуратися. Тільки щоб за столом ні-ні, ніякої випивки, – зиркнула на Єгора теща…

Найбільше гостям раділа Варя, щоправда забула вона, хто це такі, та все бабусю про них розпитувала, рідко вони тепер бачаться.

У суботу зрання пролунав дзвінок у двері.  Надія Петрівна, що встала раніше, побігла відчиняти.

– Проходьте, гості дорогі, дай-но, Галю я тебе поцілую, нарешті ми побачилися!

– А це хто, невже Варя така вже виросла, на тобі ляльку модну, та ручки підставляй під цукерки, – зраділа Галина Петрівна, і тихо, з задоволеним виглядом, шепнула сестрі.

– У нас тепер, мабуть, теж будуть онуки, ми ж на весілля вас кликати приїхали. Я о третій ранку вже встала, пирогів у дорогу напекла, та зібрала сала свого, ковбаску домашню, дуже вже наша Танюша її любить.

– Коля її донькою кличе, вона вже в нас, як рідна, – торохтіла Галина, витягаючи гостинці та подарунки, і радісно посміхаючись.

– Це мед свій, свіженький, це огірочки, це яйця від курочок.

– Як же ви все це добро притягли? – дивувалася Надія Петрівна.

– Це Таня нас на своїй машині привезла, вона у нас все вміє, працює у прес-службі водоохоронної зони, з високими начальниками знається.

– А сама – проста й привітна, пощастило Дмиитру нашому, молюся кожного божого дня – хоч би не зірвався синок.

– А він у нас щасливий такий ходить, наче й не тягне його більше до пляшки, адже я до бабці ходила, заговорила вона його по фотографії, невже діє?

– Та вже-ж, навіть під сало і огірочки хильнути точно  не дадуть, – прошепотів ледве чутно собі під ніс Єгор.

Дмитро ж, побачивши чоловіка двоюрідної сестри, помітно зрадів,

– Здорово, Єгоре, завтра на ставок приватний поїдемо на рибалку? У мене в машині човен і снасті, і прикорм – поїхали!

Єгор озирнувся – вдома точно робити нічого, і погодився.

– Поїду, куди ж тепер подітися!

Уся субота пройшла за розмовами, а рано-вранці в неділю Єгор, Дмитро з Танею, і його батько Микола Іванович рвонули на ставок.

А з Варею на мультики пішли бабуся Надя, бабуся Галя та матуся, і було так весело. Бабі Галі дуже попкорн сподобався, вона навіть добавки попросила…

**”

Вечір неділі настав непомітно. У квартирі, яка ще вчора здавалася Єгорові змаганням за його особистий простір, тепер панувала якась дивовижна, майже забута атмосфера великого сімейного свята.

Єгор сидів на кухні, допивав чай із рештками пирогів, які привезла тітка Галя. Він відчував приємну втому в м’язах після риболовлі.

Вони з Дмитром чудово посиділи на ставку, спіймали пару пристойних коропів, а головне – вдосталь наговорилися

Дмитро й справді дуже змінився, він розповідав про роботу, про плани на весілля, і в його очах більше не було тієї байдужості до життя, що лякала рідних раніше.

Ось що означає кохання. (А може і бабця нашептала  – Єгор  випадково почув, але Дмитру не сказав звичайно)

У вітальні чути було веселий сміх. Варя, втомлена від прогулянок і розмов, була явно щаслива. І показувала всім нову м’яку іграшку, яку витягла в автоматі у кінотеатрі.

Ліда сиділа між тіткою Галею, і мамою, притулившись головою до плеча матері, і вони про щось тихо перемовлялися.

– Ну що, зятю, – на кухню зазирнув Микола Іванович. – Добре посиділи. А я ж спочатку переживав, як ми тут втиснемося, чи не завадимо.

– А воно он як вийшло – душевно, по сімейному, як раніше в минулі роки мої батьки рідню у нас збирали.

– Хоч і в тісноті, та не в образі, а на душі добре, наче маслом змастили всі життєві рани…

Єгор щиро посміхнувся, йому теж, всупереч планам, що не відбулися, ці вихідні навіть сподобалися.

– Та гаразд вам, Миколо Івановичу. Місця всім вистачило, а рибалка – так це взагалі окреме дякую, давно я так не вибирався на природу, а треба було б.

У цей момент у кухню увійшла Таня, наречена Дмитра

Вона виглядала зовсім не як “дівчина із прес-служби”, а як зовсім проста, звичайна, дуже приємна молода жінка. Вона зібрали брудний посуд, швидко його помила, і подякувала:

– Єгоре, я так рада знайомству, і дякую за гостинність, – сказала вона, посміхаючись.

– Ми додому збираємось, справи, завтра на роботу, але ви обов’язково до нас на весілля приїжджайте. Ми в селі гулятимемо, там місця багато, і ставок свій, не гірший за цей.

– І конезавод поруч, можна на конях покататися, нудно не буде. Та й не тільки на весілля, приїжджайте, коли захочеться на природі відпочити,.

– Дмитро соромився, вважав, що ви, міські, його не дуже раді бачити, і я рада, що він помилився…

Ліда зайшла слідом, обійняла чоловіка за плечі.

– Ну що, Єгоре, – шепнула вона йому на вухо, – не такі вже й пропащі вихідні вийшли?

Єгор подивився на дружину, на тещу, яка задоволено наливала чай, на галасливу, але таку рідну компанію у вітальні. Згадав свої п’ятничні думки про пінне та диван і посміхнувся.

– Знаєш, – відповів він, – а й справді вийшло куди цікавіше, ніби не просто вихідні, а майже, як відпустка!

Надія Петрівна, почувши це, задоволено примружилася,

– Ото ж! Сім’я – це не тільки тиша та диван, Єгоре Це коли є з ким і рибу половити, і пироги поїсти, і просто поговорити.

У квартирі було тепло, пахло медом та домашнім затишком. І хоча завтра починався робочий тиждень, Єгор раптом зрозумів, що ці вихідні він запам’ятає надовго, і із задоволенням готовий тепер прийняти гостей із села.

Або до них у гості з’їздити, нагрянути несподівано, та насолодитись і їхньою гостинністю!

А ви що думаєте з цього приводу? Полюбляєте гостей зустрічати? Залишайте свої думки в коментарях, ставте вподобайки!