– Мамо, ну ти чого починаєш? Який договір? Ми ж родина! – Були родиною, поки твоя дружина не вирішила мене від моєї ж теплиці відрізати, – з прохолодою впустила Таїсія. – Здоровий лобур, а йдеш на поводу у примх. Переоформив половину? Молодець! Тільки комунікації в дарчу не входили

– Таїсіє, ти б валеріанки випила, перш ніж на свою дачу заходити!

– Це ще навіщо? – Таїсія перехопила важку сумку з розсадою зручніше і здивовано подивилася на сусідку.

Зоя стояла біля свого штахетника, спираючись на сапку, і співчутливо хитала головою.

– А ти сама йди та глянь. Там твоя молода господарка такі порядки навела, поки тебе тиждень не було. Немов бабця пошептала. Будівельники два дні гуркотіли.

Таїсія лише відмахнулася. Мало, що там Валерії на думку спало. Може, клумбу нову вирішила розбити чи гойдалки поставити.

Тиждень тому син Вадим дзвонив, м’явся у слухавку, казав, що дружина хоче трохи впорядкувати територію. Таїсія сперечатися не стала. Ділянка велика, місця всім вистачить.

Вона неспішно пішла курною ґрунтовою дорогою.
***
Історія з цією дачею тривала давно. П’ять років тому вони із сином купили простору ділянку на двох. Будувалися разом, облагороджували кожен метр.

Вадим тоді ще був неодруженим, вкладав душу в будівництво. А потім у його житті з’явилася Валерія.

Дівчина відразу заявила, що їй потрібен відпочинок на природі, а не ці грядки з гноєм. Таїсія була не з тих, хто лізе в чужий монастир. Кріпацтво давно скасували, змушувати нікого не збиралася.

Віддала молодим праву половину. Користуйтеся, смажте шашлики, засмагайте на шезлонгах. Головне – теплицю та полуницю не чіпайте.

Таїсія підійшла до своїх воріт і остовпіла.

Крізь лозини відкривався зовсім незнайомий пейзаж. Замість звичної зелені та простору. ділянку було розрізано рівно навпіл. Прямо посеред газону височив двометровий щит із глухого бордового профлиста.

Новий, блискучий на травневому сонці паркан, потужно відсікав саму Таїсію від її полікарбонатної теплиці та колодязя.

– Отакої, – напівголосно промовила жінка.

Вона відчинила хвіртку, зайшла на ділянку і попрямувала до металевої перешкоди. У паркані виднілися дверцята. Таїсія смикнула ручку. Хвіртка не піддавалася. Зачинено зсередини.

Робити нічого. Вона поставила пакет із помідорною розсадою на траву і голосно постукала ключами по металу.

Десь за перешкодою заливисто загавкав Тузік. Почулися важкі кроки, хрускіт гравію.

Клацнула засувка, і в отворі з’явилася Валерія. Спортивні штани, кросівки на товстій підошві, незадоволене обличчя. Невістка вперла руки в боки та зміряла свекруху довгим поглядом.

– Ви чого тут стукаєте?

– А того, що до своїх помідорів пройти не можу!

Таїсія кивнула на суцільну стіну металу, від якої вже віяло жаром.

– Ваших помідорів там більше немає, – із викликом заявила Валерія, не рухаючись із місця.

– Як це розуміти?

Невістка поправила кардиган, що з’їхав з плеча.

– А так. Ми з Вадимом вирішили відгородитись. У нас своя сім’я, свої особисті межі, своя територія.

– Чудово! – Таїсія глянула на дівчину, намагаючись не підвищувати голос.

– Я хочу в купальнику ходити й не соромитися чужих поглядів, – не вгамувалася невістка. – І щоб ваші подружки-пенсіонерки до мене через паркан не заглядали.

– Ходи на здоров’я. Тільки паркан навіщо прямо поперек моєї теплиці ставити?

– Бо це наша земля! – Валерія підвищила голос, її щоки пішли червоними плямами.

– Вадим свою половину ділянки на мене переоформив місяць тому. Дарчу зробив! Я тут господиня. Де хочу, там і ставлю огорожу.

Воно й зрозуміло. Одвічна жіноча хитрість, яка завжди спрацьовувала. Спочатку “нам потрібен свій кут, ми ж молоді”, потім “це моє по праву”.

Таїсія знала, що син піддався на вмовляння дружини – він взагалі останнім часом перетворився на такого собі слухняного виконавця чужих бажань. Але щоб ось так, нахабно перекрити доступ до води та багаторічних посадок?

– Валеріє, – примирливо почала Таїсія, хоч усередині все кипіло від такого нахабства. – Сім’я сім’єю, але теплицю ми ставили за мої гроші. І колодязь, між іншим, теж на тому боці залишився.

– Ваші проблеми! – Невістка гордо скинула підборіддя. – Викручуйтесь самі. Проводьте собі воду окремо.

– І взагалі, мені ця теплиця вид на газон псує. Я її до вихідних доручила робітникам знести. На її місці буде зона барбекю.

Таїсія мовчки слухала цей потік свідомості.

Зносити чуже майно – це вже занадто. Вона прикинула в думці вартість нової огорожі. Довга, висока на масивному бетонному фундаменті.

Влетіла така примха в чималу суму. Напевно, Вадим кредитку спустошив на її хотілки, він же зарплату тільки минулого тижня отримав, і та пішла на платіж за машину.

– Значить, зносити доручила? – перепитала Таїсія без виразу.

– Так! І не треба мені тут права качати!

– А Вадим де? – поцікавилася свекруха.

– В магазин поїхав, – кинула Валерія. – Половина моя. А якщо посунетеся на мою територію – розцінюватиму, як вторгнення у приватну власність.

– Дві баби в одному будинку, кажуть, не вживаються, – задумливо промовила Таїсія. – А ми на одному гектарі не помістилися. Гаразд. Особисті кордони, значить, особисті кордони.

Таїсія не стала скандалити. Вона розвернулася, підійняла свою сумку з розсадою і неквапливо пішла до свого маленького будиночка, що стояв на лівому боці ділянки.

Ззаду з брязкотом зачинилася залізна хвіртка. Валерія явно святкувала перемогу.

Таїсія зайшла в будинок, та поставила сумку на обідній стіл. Налила склянку води з графина, випила дрібними ковтками.

Від душі відлягло. Злитися на недолугих – тільки здоров’я псувати. У неї був план краще, ніж кричати через металевий лист.

Вона вийшла на ґанок і попрямувала до старого сараю-прибудови.

Там під навісом розташовувався головний розподільний щиток і помпова станція. Коли вони тільки купували ділянку, все комунікаційне серце дачі Таїсія розумно розташувала на своїй половині – ближче до дороги та дротів.

Вона відчинила металевий щиток. Всередині рівними рядами світилися автоматичні тумблери. Окремий рубильник на її будиночок.

Окремий – на вуличне світло. І окремий, найпотужніший автомат, від якого йшов товстий броньований кабель під землею прямо до нового будиночка Вадима та Валерії.

Тумблер з клацанням опустився вниз.

Потім Таїсія підійшла до водопровідної розводки. Головна труба від свердловини йшла до гідроакумулятора, а звідти розходилася на два вентилі.

Лівий – на город Таїсії. Правий – товста пластикова труба, що йде до будинку молодих. Таїсія із зусиллям повернула червоний вентиль до упору. Перекрито.

Для вірності вона дістала з сараю масивний навісний замок. Просунула його в вуха на дверцятах розподільного щитка і замкнула. Ключ засунула в кишеню домашньої кофти.

Жила собі та горя не знала, а тут на тобі приватна власність. Ну, ну.

Ближче надвечір на ділянку приїхали гості. Таїсія сиділа на своїй веранді, чистила молоду картоплю і спостерігала крізь невелику щілину біля хвіртки, як до половини Валерії підкотили дві машини.

Заграла гучна музика. Почулися радісні вигуки, дзвін пляшок. Вадим, мабуть, привіз друзів на шашлики. Долинав верескливий сміх якоїсь дівчини та басистий голос хлопця.

– Очманіти, який газон відбабахали! – кричав басистий голос.

– А то! – гордо відповіла Валерія. – У нас тепер своя територія. Ніхто не заважає. Руслане, тягни м’ясо, зараз смажитимемо!

За двадцять хвилин музика раптово обірвалася.

Почулася приглушена лайка Вадима. Потім незадоволений голос Валерії.

– Як це немає світла? Вчора ж було! Ти холодильник перевірив? У нас там пінне стане теплим!

– Та немає ніде, – долинув розгублений голос сина. – Автомати в будинку дивився, все ввімкнено. Може, на лінії ава.рія?

– Яка ава.рія? У сусідів он вікна світяться!

Настала невелика пауза, а потім пролунав гучний обурений зойк Валерії.

– І води в крані немає! Я руки після вугілля не можу помити! Вадиме, зроби щось!

Ще через п’ять хвилин у хвіртку Таїсії забарабанили.

Вона поволі відклала ножа, витерла руки об фартух, підійшла до паркану і відсунула засув. На порозі стояв Вадим. За його спиною маячила Валерія зі злим обличчям і пальцями, забрудненими сажею.

– Мамо, привіт, – Вадим зам’явся і відвів очі.

– Привіт, синку.

– У тебе є світло? Бо в нас щось усе вирубилося. І вода не тече. Я думав, може, пробки вибило на загальному щитку.

– Є світло, – миролюбно озвалася Таїсія. – І вода є. Розсаду ось полила.

Вона кивнула на шланг, з якого весело біг струмінь просто під кущ смородини.

– А чому в нас немає? – зітхнула Валерія, відіпхнувши чоловіка плечем. – Ви що там наробили?

– Я? – Таїсія здивувалася і сплеснула руками.

– Я нічого не робила. Я ваші особисті межі поважаю. Як ти зранку сказала? Сунусь – розціниш, як вторгнення. Сиджу на своїй половині, нікого не чіпаю.

– До чого тут межі?! – розлютилася невістка. – Воду увімкніть! У нас гості, мені мити салат треба і м’ясо смажити. Дайте електрику!

– Не можу, люба, – Таїсія сперлася на хвіртку і схрестила руки на животі.

– У нас тепер дві різні держави. Паркан стоїть? Стоїть! Територія твоя? Твоя! Тільки ось невдача. Свердловину бурили на моїй землі. І договір з енергозбутом на моє ім’я оформлено. Я за світло плачу, я купувала помпу.

Вадим розгублено заморгав.

– Мам, ну ти чого починаєш? Який договір? Ми ж родина!

– Були родиною, поки твоя дружина не вирішила мене від моєї ж теплиці відрізати, – з прохолодою впустила Таїсія.

– Здоровий лобур, а йдеш на поводу у примх. Переоформив половину? Молодець! Тільки комунікації в дарчу не входили.

Валерія почервоніла.

– Це незаконно! Ви не маєте права нас залишати без води! Ми за цю дачу теж платили!

– Ви за будиночок свій платили, – спокійно поправила свекруха. – А за світло та воду – ні. Викручуйтеся самі.

– Буріть свою свердловину. Ставте свій стовп, викликайте електриків, тягніть дроти. Все, як належить у незалежних власників.

– Та ви знаєте, скільки свердловина коштує? – зірвалася на вереск Валерія. – Це величезні гроші!

– У тому й річ. Паркан, дивлюся, теж недешево обійшовся. Нічого, заощадите на чомусь.

– Мам, ну увімкни рубильник, перед друзями ніяково, – промимрив Вадим. – Ну, переборщила Лєра із парканом, ну буває. Ми теплицю не чіпатимемо, чесно.

– Твої б слова, та богові у вуха, – Таїсія не зрушила з місця.

– Значить, молодь. Поки що ця бордова ганьба стоїть впоперек моєї ділянки – рубильник буде вимкнений.

– Води не буде. Хочете шашлики смажити – мангал вам на допомогу, а руки вологими серветками протирайте. Романтика!

– Та я на вас в суд подам! – крикнула Валерія, отруйно жмурячись. – За самоврядність!

– Подавай, – усміхнулася Таїсія. – Тільки спочатку кадастрового інженера виклич, нехай він тобі пояснить, що твій паркан узагалі на півтора метра на мою територію заліз. Я мовчала з жалю до Вадика. Але раз пішов такий танець, будемо все по міліметрах міряти.

Валерія роззявила рота, намагаючись знайти слова, але тільки судомно ловила повітря. Вадим приречено дивився на землю.

– До побачення. Особисті кордони закриваються на ніч, – Таїсія зачинила хвіртку і засунула засув.

З того боку ще хвилин десять долинали крики невістки та вмовляння сина. Потім почулися голоси гостей.

Хтось голосно обурювався, що даремно приїхав у таку глухомань без зручностей. Незабаром зашаруділи шини. Машини друзів завелися і поїхали в місто.

Свято незалежності явно не вдалося.

Наступними вихідними на ділянці було незвично світло і просторо.

Глухого профлиста не було. Тільки перекопана земля зяяла довгим рубцем прямо перед теплицею. Вадима із дружиною на дачі не спостерігалося.

Зоя, визирнувши з-за свого штахетника, охоче розповіла свіжі новини. Виявляється, якісь похмурі робітники матюкалися два дні, викорчовуючи свіжі стовпи з бетону, і забрали листи на найнятій вантажній машині.

Таїсія спокійно відчинила свій щиток, дістала ключ із кишені домашньої кофти, зняла замок і підняла тумблер. Потім повернула вентиль. Помпа радісно загула, нагнітаючи тиск у труби.

Вона взяла лійку і пішла поливати помідори. Більше про особисті межі Валерія не заїкалася. Як кажуть, – помоглося нашій мамі…

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу, ставте вподобайки!