– Мамо, ну ти не розумієш! У мене сім’я руйнується, а ти допомогти не бажаєш! – плакала я. Ну візьми онуків на тиждень, тобі важко, чи що

– Мамо, ну ти не розумієш! У мене сім’я руйнується, а ти допомогти не бажаєш! – плакала я. Ну, візьми їх на тиждень, тобі важко, чи що?

…Ми із чоловіком останній рік живемо дуже погано. Виною тому, я вважаю, наших неспокійних дітей. Вони двійнята, й народилися неочікувано, три роки тому.

У рідні з обох боків жодних близнюків ніколи не було, тому всі були дуже здивовані. Але найбільше здивувалась я, коли зрозуміла, що не справляюся з ними.

Безсонні ночі, хвороби, крики з ранку до вечора — це все, з чим я зіткнулася, вийшовши в декрет. І якщо хтось дає собі раду з такими дітьми, то точно я. Я завжди ходила в брудному халаті, вдома був бардак, добре, хоч діти були доглянуті.

Але чи то виною була постійна завантаженість дитячими проблемами, чи у чоловіка з’явився хтось інший, але поступово стосунки в нашій родині стали напруженими.

Чоловік пізно ввечері приходив додому, й одразу втикався у комп’ютер. Я злякалася за свій шлюб, і вирішила привести себе до ладу. Почала просити бабусь по черзі сидіти з дітьми, щоб сходити на манікюр, та хоч іноді, до спортзалу.

Загалом, виправити ситуацію в мене начебто вийшло. Але для «повного щастя» вирішила попросити свою матір посидіти з онуками, поки ми виберемося з чоловіком на відпочинок, хоч будь-куди.

– Мамо, ти зрозумій, ми з Ігорем відпочинемо, і він там забуде всіх своїх жінок, якщо вони в нього, звичайно, є. Але треба обов’язково їхати без дітей.

– Та чому ж без дітей, Клаво! – не розуміє мене мати. — Ти сама кажеш, що в нього хтось є, і він із дітьми вечорами не бачиться — одразу спати завалюється після роботи.

Ось хай хоча б у відпустці з ними разом буде! Дожилися! Шлюб виявляється їм треба рятувати! Невже ти така недолуга? Та якщо він тобі зраджує, то така подорож нічого не вирішить!

Як зраджував, так і буде, а так хоч із діточками поспілкується. Невже для вас власні діти – перешкода відпочинку?

– Мамо, діти на відпочинку дуже заважатимуть. Ну, не зовсім це звичайний відпочинок. Я хочу сім’ю відновити, як ти не розумієш! Я хочу саме всі сили на це витратити, а ти мені про дітей тут говориш.

Та який із ними відпочинок, або відновлення стосунків із чоловіком? За ними око та око потрібне, я більше втомлюся, ніж відпочину! Мені навіть не буде часу, щоб на Ігоря увагу звернути!

Я й удома не встигаю з ним поговорити, а там, на новому місці, доки освоюсь — уже додому треба буде їхати. А що як вони захворіють там? Це мені точно не допоможе чоловіка звабити, та стосунки відновити.

– Не хочу я твоєму жеребцю життя полегшувати, вибач, Клаво. Ти бач, який ніжний вишукався! Нічого, всі ми дітей вирощували, тільки ось відпочивати їздили завжди разом. Ніколи я ні тебе, ні сестру твою під опікою мам не залишала!

– У мене безвихідь, це не одне й теж, мамо! Цілком різні ситуації. Коли ви їздили відпочивати, у вас родина на волосині не висіла.

– Ой, не знаю я, ти так кажеш, ніби я винною буду, якщо ви розлучитеся, не поїхавши удвох на відпочинок! Чого ти завжди шукаєш крайніх?

Ви, значить, відпочивати там будете, а я тут чманітиму від твоїх шалапутних дітей!
– Мамо, як ти можеш так казати, вони ж твої рідні онуки? – образилася я.

Що мені робити, навіть не знаю? Чи продовжувати й надалі вмовляти маму, чи відпустити все напризволяще? А ви як думаєте, чи має мама рацію? Чи, можливо нам все-таки відпочити удвох?