– Мамо, ось раз ти така розумна – візьми й допоможи своїй доньці! – Я? – Здивувалася мати. – Та я ледве рухаю ногами! Ти молода, тобі легше

– Знову?! Слухай, Надю, для кого вона взагалі дитину на світ приводила? Для себе, чи для нас? Я приходжу з роботи, хочу повечеряти, розслабитися, провести час із тобою, а натомість змушений сидіти з чужою дитиною!

– Ну, він же не зовсім чужий… – Надя зіщулилась і зітхнула. – Якщо чесно, то мені й самій це не подобається. Але Олеся попросила… Їй нігті треба впорядкувати. А туди з дитиною особливо не підеш.

Ігор нервово розстебнув піджак і кинув його на стілець. Потрібно було догодувати племінника, а це краще робити у домашньому одязі. Шанс залишитися з плямами від дитячого пюре – десь п’ятдесят на п’ятдесят.

– Я, звичайно, розумію, але без нігтів ніяк? Ти в неї одна, чи що? Чому наша сім’я перетворюється на дитячий садок?

– Ну, мама ще є. Але ж вона не може щодня… – почала було Надя, дістаючи макарони.

– А ти, виходить, можеш, – перервав її Ігор. – Можеш для всіх, окрім себе і мене.

Спочатку він сердито насупився, але потім зітхнув і трохи розслабився. Вираз його обличчя пом’якшав. Він знав, що його дружина не ворог йому. Просто вона безвідмовна.

– Надю, доки ти не скинеш її зі своєї шиї – вона так і їздитиме! І винною у цьому будеш лише ти. Бо хто дозволяє, на тому і їдуть.

Надя вдала, що сильно захоплена приготуванням вечері. Але насправді вона знала, що чоловік має рацію.

Тільки не знала, що з цим робити. Їй не хотілося ні бути другою мамою для племінника, ні сваритися з сім’єю.

Починалося все безневинно…

– Надюш, я прихворіла, а в мене Сашко на руках… Потрібно в аптеку, а його одного не залишиш. Удвох з ним боюся не дійти… Врятуй, будь ласка.

Тоді Надя кинулася на передову без жодних сумнівів. Без думок про те, що взагалі можна було пошукати доставлення. Сестра ж, все-таки. Хворіє, можливо, навіть у тяжкому стані. Потрібно рятувати.

А потім рятувати її вона стала постійно.

Потрібно забрати телефон із ремонту? Олеся дзвонить Наді. Закінчилися продукти? Надя знову напохваті. Прийшла посилка в пункт видачі? Надя біжить, як особистий кур’єр.

Надя могла це собі дозволити. Вона працювала на віддаленні у вільному графіку, а тому могла відірватися. Однак це не означає, що для неї це було зручно.

До Олесі треба було йти п’ятнадцять хвилин. Якщо скласти дорогу туди та назад, а ще час, витрачений безпосередньо на закупівлю, очікування в черзі та інші дрібниці життя, – виходило не менш як годину.

Працювала Надя тепер переважно увечері, а то й уночі, коли ніхто не смикав. Її чоловік, зрозуміло, був не дуже радий цьому. Та й сама Надя теж.

Вона спробувала поговорити із сестрою.

– Олесю, а що у вас із Пашею? Він що, тобі зовсім не допомагає? – Обережно запитала Надя, передаючи чергову посилку з “ОLX”.

– Ну чому ж, допомагає, – охоче заявила сестра. – Просто він працює. Приїжджає весь стомлений. Дай Боже посидить з малим, поки я в душ збігаю, а решта на мені.

Свого чоловіка Олеся берегла, а ось про чужого не думала. Як і про сестру. Надя хмикнула і ненадовго принишкла.

– А його мама? Вона ж ніби живе тут зовсім поряд з тобою.

– Навіть не нагадуй мені про неї! – Олеся закотила очі. – Я з цією жабою ніяких справ не хочу мати. Коли вона приходить, починається винос мозку.

– І продовжується це до самого вечора. Не жінка, а криниця непроханих порад. Краще з голоду загнутися, ніж її про щось попросити.

– Ну… Невже нікого більше немає? Он, в Оксанки теж малюк, приблизно такий самий, як у тебе. Можна ж якось поєднатися: одна дивиться, інша у справах бігає. Або Христина. Вона взагалі не працює.

– Та мені якось ніяково чужих людей напружувати, – зізналася Олеся. – Вони ж начебто не зобов’язані.

«А своїх напружувати зручно», – зітхнувши, зрозуміла Надя.

Після цього вона вирішила спробувати відмовити сестрі. Вже тоді, навіть без підказок чоловіка, Надя розуміла, що так не повинно бути.

Випадок трапився швидко: буквально наступного дня Олеся зателефонувала та повідомила, що записана сьогодні до перукаря.

– Надю, прийди до нас, посидь із малим. Я буквально на годинку.

Тон сестри був близький до наказового. Вона вже не просила, вона просто говорила про допомогу Наді, як про факт, що відбувся.

І Надю це обурило. Чому вона має різко перевертати усі свої плани, щоб Олеся могла навести красу?

– Ні, Олесю. Я сьогодні не зможу. Вибач.

– У сенсі не зможеш?

– А ось так. Я не можу розв’язувати всіх твоїх проблем за тебе. У мене є своє життя.

– Я розумію, але що ти мені пропонуєш робити? У мене, крім тебе, нікого більше немає. Я вже записалася, не можу ж я підвести людину. Вона з характером, більше мене не прийме.

– Олесю, ти ж не радилася зі мною, коли записувалася. Я тобі не дівчинка на побігеньках і не матуся. Розбирайся з цим сама.

– Ну ясно, – ображено сказала сестра після короткої паузи. – Тобі легко говорити, у тебе дітей немає. Ти не розумієш, як це тяжко.

Вона чудово розуміла, бо її племінник потихеньку ставав її сином. Але Надя вважала за краще промовчати про це. Вона була неконфліктною людиною, і навіть така відмова була для неї подвигом.

Але Олеся не здавалася. Вона під’єднала матір.

– Надю, як ти так можеш? – Почала та. – Рідна сестра, з маленькою дитиною, а ти їй відмовляєш! Вона у нас одна! Хто їй допоможе, як не ми?

– Мамо, коли вона попросила мене сходити по ліки – я пішла. Тому що це справді важливо. Бо вона хворіла.

– Але, коли вона дзвонить мені щодня та через день по дрібницях… Сьогодні вона взагалі намилилася в перукарню! Невже це так терміново?

– Вона ж жінка. Їй хочеться бути гарною. Ну увійди ти в її становище!

Надя скинула брови. У її становище щось ніхто не входив.

– Мамо, ось раз ти така розумна – візьми й допоможи їй.

– Я? – Здивувалася мати. – Та я ледве рухаю ногами! Ти молода, тобі легше.

Молода, бездітна, все одно вдома сидиш … Надя чула це постійно. Їй це набридло. Того дня вона вперлася і не допомагала сестрі.

У відповідь їй влаштували мовчанку. Цілий тиждень і мати, і Олеся поводилися так, ніби Наді не існує. Хтось інший відреагував би на це спокійно і навіть видихнув із полегшенням, але не Надя. Вона собі місця не знаходила і думала, як би помиритися з сім’єю.

Тому, коли через тиждень Олеся зателефонувала і вкотре попросила посидіти з дитиною, доки вона робитиме манікюр, Надя погодилася.

Вона ненавиділа себе за це, але здалася і знову увійшла в роль безплатної няньки. Здавалося, що варіантів лише два: стати вигнанцем у своїй сім’ї, або терпіти.

– Надя, ти то занадто м’яка, то починаєш рубати з плеча, – сказав їй чоловік, вислухавши, – акуратніше треба. Інакше вона ніколи не відчепиться.

Надя зітхнула та кивнула. Пів ночі вона думала про те, як відмовити так, щоб до неї не було претензій.

Й не дарма. Вдень телефон передбачувано задзвонив.

– Надя, я вже не можу… Дрібний зліг із температурою, репетує з ранку, а я бігаю, як муха в окропі! Ні сісти, ні у туалет відійти. Приїжджай до нас, хоч у чотири руки справлятимемося.

– Я не можу. У мене робота. У нас зараз все суворо, на комп’ютери поставили програми, які відстежують активність, – збрехала Надя. – Навіть на обід не можна піти, все суворо за розкладом. Прямо, як в офісі.

Декілька секунд у слухавці стояла тиша. Олеся, видно, шукала, з якого боку підкопатися.

– Ну, будь ласка! Лише один раз, останній! Попроси когось підмінити тебе. Або відгул візьми.

Олеся не розуміла по-доброму. У Наді просто не залишалося вибору. Вона вдала, що поступається.

– Гаразд… Зараз щось придумаю.

Надя поклала слухавку і написала Паші, щоб дізнатися номер свекрухи. Мовляв, твоїй дружині терміново потрібна допомога.

Паша, звісно, ​​не відмовив. Свекруха теж. Вона здивувалася, але одразу погодилася зазирнути до Олесі.

Надя навіть могла точно сказати, коли свекруха прийшла до сестри, бо та почала сипати повідомленнями.

– Ти що, зовсім збожеволіла?! – писала Олеся. – Ти навіщо нацькувала її на мене?

– Тобі ж потрібна була допомога. Я і попросила її допомогти, – відповіла Надя, як ні в чому не бувало. – Сама я прийти не можу, ти ж знаєш.

Олеся прочитала її повідомлення, але промовчала. Надя ж у цей момент відчула, що вона перемогла. Нехай не у маневрах, але в цій маленькій битві точно.

Так, Олеся дутиметься. Так, мама, мабуть, знову буде незадоволена. Але тепер сестрі доведеться справлятися самій, або вчитися ладнати з тими, хто може і хоче їй допомагати. Та вже без неї…

Чи слушно вчинила сестра, як ви вважаєте? Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки.