-Мамо, познайомся. Це Жанна, моя наречена, – на порозі стояв її син Ігор і посміхався. Тетяна глянула на дівчину і ахнула!

Тетяна пекла домашній хліб, як раптом у двері постукали.

-Мамо, познайомся. Це Жанна, моя наречена, – на порозі стояв її син Ігор і посміхався.

Тетяна глянула на дівчину і ахнула!

Коли син два дні тому повідомив про свій приїзд і ще й не один, Тетяна дуже зраділа.

Хлопцю вже під тридцять, пора і сім’ю заводити. Вона уявляла собі скромну дівчину, з довгим волоссям і звичайною зовнішності.

Але щоб аж так?! Ледь не два метри зростом. Спідниця коротка. А туфлі? Таких Тетяна ще не бачила. Величезний підбір. І ще величезна валіза…

-Ну, привіт, – сказала Тетяна. – Петре, ходи сюди! – гукнула вона.

-Ігорчик наш наречену привіз. Іди знайомитись

Петро вийшов у домашній піжамі. Він побачив Жанну і відкрив рота від здивування.

-Здрастуйте, – квапливо сказав він і побіг назад переодягатися.

Він вийшов у новому спортивному костюмі.

Тетяна зиркнула на нього з-під лоба.

-Вибачте мені, дівчино, що в такому вигляді вийшов, – діловито заспівав він. – Давайте валізу, у хату занесу. Проходьте, не соромтеся.

Жанна обережно піднялася по сходинкам ґанку і зайшла до хати.

А тим часом Тетяна зашепотіла синові на вухо:

-Ти кого привіз? Це що за вигляд?

Ігор засміявся:

-Ти звикнеш. Це вона на вигляд така. А насправді добра і чуйна. Ось побачиш, – і теж зайшов до хати.

Тетяна перехрестилася.

-Ох, ти Боже мій, оце подаруночок, – і поспішила слідом.

Чоловіки про щось шепотілися за столом. А Жанна в їхній з Петром кімнаті розкладала речі.

Тетяна з подивом дивилася, як з валізи вона діставала капелюшки, купальники, сарафани.

-Це що? – підняла двома пальцями якісь мотузочки Тетяна.

-Це така… білизна. – Хочете подарую вам. У мене нові є – запропонувала Жанна.

-Ні, дякую, – буркнула вона.

-А я не зрозуміла, а що ти в нашій з чоловіком кімнаті робиш? – запитала Тетяна.

-Так в Ігоря місця мало, а у вас багато. Дядько Петро дозволив. Каже, що ви посунетеся, – весело відповіла Жанна.

-Значить, дядько Петро? Ну-ну, – сказала Тетяна і вийшла з кімнати.

Вона взяла Петра за руку і повела надвір.

-Ти що зовсім, чи що? Нашу кімнату віддав? Спати будеш на дивані, зрозумів? Гостинний ти мій! – казала вона чоловікові.

Раптом почулося мукання корівки.

-Ой! – заметушилась Тетяна. – Через вас Сніжинку не подоїла, – сказала вона і пішла у сарай.

Тут і Жанна вийшла з хати.

-А можна мені? – раптом запитала вона. – Я корівку ніколи не доїла…

Тетяна посміхнулася.

-У цьому? – і красномовно оглянула дівчину.

-Я зараз! – сказала дівчина і побігла в хату.

Через пару хвилин вона зʼявилася у коротких шортах і футболці.

Тетяна зітхнула.

-Ну, ходи, спробуй, – сказала вона. – Тільки хустку одягни.

-А може капелюшок? – прощебетала Жанна. – У мене є. Такий гарний, з фруктами намальованими.

Тетяна пирхнула.

-Хустку на голову і йди. Придумала теж, капелюшок…

Тетяна завела її в сарай.

-Ось відро. А я піду сніданок приготую, – наказала вона.

Минуло півгодини, а Жанни все не було. Тетяна накрила на стіл і пішла в хлів.

Вона зайшла, стала на порозі. І раптом розсміялася.

Кудлата Жанна з хусткою набік, ходила навколо корови і заглядала то з одного боку, то з іншого і бурмотіла щось собі під ніс.

Тетяна насміявшись досхочу, нарешті наочно показала, як треба доїти.

Жанна тільки охала.

-Ну треба ж… А я скрізь подивилася…

Після сніданку Жанна вирішила позасмагати.

Розстелила покривало, начепила купальник, лягла.

Тиждень Тетяна просила чоловіка викосити траву біля паркану, а той все відмовлявся. А тут прямо, як зразковий господар узявся за косу.

-Жанночко, не допоможеш мені малину зібрати? – єлейним голоском запитала Тетяна. – Варення потім зваримо, компот.

-Звичайно, тітко Таня, – погодилась та.

Пішли вони в малинник, Тетяна дала дівчині банку. Та з старанністю почала збирати ягоди. І тут раптом Тетяну гукнула сусідка.

З годину напевно проговорили. Тетяна журилася, що не про таку невістки мріяла. На що сусідка резонно сказала, що рано ще оцінювати. Треба час. Познайомитися поближче.

Нарешті Тетяна повернулася в садок. А там нема нікого!

-Жанно, ти де? – гукнула вона.

-Тут, – почулося з кропиви й лопухів.

І невдовзі зʼявилася дівчина. Волосся стирчить, вся в реп’яхах.

-Ти чого туди полізла? – здивувалась Тетяна. – Там не наша ділянка. Будинок там занедбаний…

-Зате там ягоди великі, – сказала дівчина і з гордістю показала повну банку.

-Ох, ти, Господи. У тебе ж реп’яхи по всьому волоссю. Пішли хоч позабираю гребінцем…

Сіли вони на ґанок. Тетяна прибирає колючки і потихеньку випитує про все Жанну.

Та нехитро все розповідала.

-Та я з бабусею жила. Батьки, весь час десь у відрядженнях були. А потім їх не стало…

Коли школу закінчила і бабусі не стало.

Я пішла працювати. І офіціанткою була і посуд мила.

Поки мене до модельної агенції не покликали.

Але мені там не подобається.

Коли з Ігорем познайомилася, він запропонував мені у них в офісі каву розносити. Ось там добре. Всі привітні…

…Увечері всі сиділи в літній кухні і пили чай.

-Тітко Таня, а ви навчите мене всьому, що вмієте? У вас так тут красиво і так спокійно… – сказала Жанна.

Тетяна підморгнула синові.

-А заміж за мого синочка підеш?

Жанна почервоніла.

-Так він і не кликав…

Ігор зареготав.

-Хитра ти, мамо. Попарубкувати схоже не даси!

-Тетяна фиркнула.

-Годі вже, погуляв. Дивись, Жанно, не покличе за дружину, приїжджай до нас. Я тобі хорошого чоловіка знайду!

-Дякую, тітко Таня, але я вашого Ігоря люблю, – засміялася Жанна.

Через пів року молодята одружилися. А згодом Жанна шепнула Тетяні, що та скоро стане бабусею…

Тож не можна оцінювати людей за зовнішнім виглядом.

Можна хорошу людину прогледіти…