– Мамо, ти хочеш подарувати нашу квартиру синові брата? А потім до мене прийдеш жити? Я не пущу!

– Навіть не думай! Мамо, ти в собі? Сама себе чуєш? Він тебе одразу виселить, невже ти не розумієш?

– Софіє, не сперечайся зі мною! Я так вирішила!

Спочатку мати намагалася триматися, показати свою незалежність та впевненість у власних словах. А потім розплакалася, бо в глибині душі розуміла, що чинить несправедливо стосовно власної дочки.

Річ була в тому, що син Матвій, молодший брат Софії, завжди був її улюбленцем. Так вийшло, що Олена Сергіївна привела його, коли їй було понад тридцять років. А Софію по молодості, по зальоту.

Тому до дочки вона ставилася так, – є, й добре. Виховувала її все одно переважно мати, бо Олена Сергіївна в ті роки дала обіцянку закінчити інститут.

А ось Матвія вона планувала вже усвідомлено, коли вдруге вийшла заміж і насолоджувалася материнством.

Софія все це чудово бачила. Тільки одного не розуміла – чому мати настільки відкрито поділяє їх із братом.

Зазвичай батьки намагаються робити це якось завуальовано, а тут мати навіть не приховувала того, що Матвій їй ближче.

А потім ще й смілива дивуватися, чому у брата з сестрою ніколи не було теплих стосунків. Дивно навіть. Мабуть, таки були на те причини?

Та й що тут казати. Матвієві з дитинства діставалося все найкраще. У той час, як Софія мала задовольнятися тим, що є, і навіть не сміти скаржитися.

І грошей йому давали завжди більше. Він же чоловік, тож так має бути. А те, що на кілька років молодший за Софію, так це не має жодного значення.

– Запам’ятай! Матвій, коли виросте, сам зароблятиме й утримуватиме свою сім’ю. А поки що я йому зобов’язана допомогти!

– Мамо, а як же я?

– А що ти? Твоє завдання вдало вийти заміж і триматися за чоловіка – з впевненим виглядом стверджувала мати, накриваючи на стіл.

На що Софія їй заперечила і сказала, що не має наміру залежати від чоловіка і хоче сама розвиватися, як особистість. У тому числі й у професійному плані.

– Яку ти нісенітницю несеш, слово честі! Тобі самій не смішно?

– А що я такого смішного сказала?

– Хоча б те, що ніхто в нашій родині так не міркував.

– Значить, я буду перша.

Софія взагалі не розуміла логіку матері й не хотіла їй слідувати. Саме завдяки такому підходу вона незабаром вже з’їхала на орендовану квартиру.

Цей крок став для неї, немов ковтком свіжого повітря. Тому що перебувати під одним дахом із братом і матір’ю було вже нестерпно. Причому, чим старша вона ставала, тим було складніше.

Але й вони особливо не засмутилися. Більше місця у квартирі стало. Минуло ще п’ять років. За цей час Софія встигла взяти в іпотеку квартиру та виплатити її.

У той час, як Матвій досі жив з матір’ю і привів у цю ж квартиру дружину. Ще через кілька місяців у них з’явилася дитина.

За своєю натурою Олена Сергіївна була такою людиною, яка звикла задовольнятися тим, що є. Причому цієї позиції вона трималася до певного часу.

– Ти уявляєш, дочко, а сусідка наша, посудомийку собі купила. Ну, не сама, звісно. Діти подарували.

– Це добре.

– От би й мені таку, та заїкатися боюся!

– Чому?

– Тому що у Матвія зараз туго з роботою. Того й дивися скоротять і доведеться шукати нову, а Алла, дружина його, в декреті сидить і декретні мізерні отримує.

Причому, Матвій мав ще одну таку особливість, що своїми грошима він ділитися не любив. Його абсолютно влаштовувало жити на допомогу матері. Начебто продукти в холодильнику з’являлися власними силами.

– Матвію, коли в тебе нарешті прокинеться совість? – не витримала Софія, коли побачилася з братом випадково у супермаркеті.

У той момент він купував собі пінне та чипси перед майбутнім футбольним матчем.

– З чого такі претензії?

– Ти матері бодай грошима допомагай! В неї ж пенсія не гумова. Ти в курсі, що вона всі продукти власним коштом купує?

Матвій відвів очі й почав дивитися кудись в інший бік, бо чудово розумів, що його сестра має рацію.

– Тобі що з цього? Ти все одно з нами не живеш.

– Мені шкода матір!

– Ти пошкодуй себе. Ні сім’ї, ні чоловіка. Інших вона тут шкодує ходить!

Після цих слів він розвернувся і пішов, а Софія ще довго стояла у ступорі. Дійсно, Матвій знав куди вдарити, щоб було болючіше, і вміло цим скористався.

Так склалося, що у свої тридцять п’ять років Софія ще жодного разу не була одружена. А її колишній молодий чоловік, з яким вона зустрічалася кілька років, зрадив її, й тепер вона не була готова до нових стосунків.

– Дівчино, вам допомогти? – поцікавилася продавчиня.

– Ні, ні, все гаразд. Дякую.

Софія чудово розуміла, що робить правильно. Адже Матвій уже давно не підліток. Він чоловік, чоловік та батько новонародженої дитини.

А значить, зобов’язаний брати на себе відповідальність, замість того, щоб сидіти на шиї у матері, та жити виключно своїми інтересами.

– Софіє, та як ти взагалі посміла йому таке висловити? – Почала свою розмову з претензій Олена Сергіївна.

– Мамо, я сказала лише правду і взагалі за тебе заступилася.

– А я тебе просила про це? Між іншим, через тебе Матвій хильнув і почав кричати на всю квартиру. А в нас маленька дитина, невже ти не розумієш?

– Через мене? А я тут до чого?

Софія навіть не знала, як реагувати на слова матері.

– А при тому, що не треба було йому цього говорити. Ти ж знаєш, який він уразливий.

Дивно, як мати відгукувалася про Матвія і жодного разу не подумала про почуття власної дочки, яка її любила.

Навіть зараз, коли Софія висловилася, щоб навчити брата і заступилася за матір, вона вкотре залишилася винною.

Приблизно пів року після цього випадку Софія ніяк не спілкувалася з ними, а потім їй несподівано зателефонувала мати й попросила приїхати.

За цей час у квартирі нічого не змінилося. І посудомийку, звичайно ж, ніхто не купив.

– А де Матвій із дружиною?

– Їх на ювілей запросили. А я ось із Сашенькою сиджу. Ти проходь, чай будеш?

– Ні, мамо, не хочу. Ти, здається, хотіла зі мною про щось поговорити?

– Так, я ухвалила дуже важливе рішення. Цю квартиру я хочу подарувати Сашкові.

Софія спочатку навіть подумала, що мати так зараз вирішила пожартувати, чи перевірити її реакцію.

– У сенсі ти хочеш подарувати спільну квартиру синові брата? Мамо, ти в собі? Сама себе чуєш?

– Софіє, не сперечайся зі мною! Я так вирішила!

Звичайно ж, дочка спробувала пояснити, що цей вчинок дуже загрожує наслідками. Але Олена Сергіївна продовжувала стояти на своєму.

– Тобто, мало того, що ти їх тут усіх повністю обслуговуєш, то ти ще й квартиру переписати хочеш?

– Ну, не перебільшуй, я просто допомагаю.

– Так, а Алла що зараз робить?

– Вона з дитиною займається. Чи знаєш, ця справа буде складнішою за будь-яку роботу.

– Дивно, це Алла тобі сказала? А я бачу, що вона весь час у соціальних мережах щось викладає.

– Ти нічого не розумієш, Софіє! А все тому, що в тебе своїх дітей немає, тому ти так легко про це міркуєш.

Софія зрозуміла, що їй не слід було приїжджати. Пів року не спілкувалися і нічого не змінилося.

– Я дивлюсь, ти на новій машині приїхала. У кредит взяла? – поцікавилася мати.

– Ні, сама купила.

– Навіть так? А братові чомусь не захотіла допомогти. Ти ж чула, що його зараз скоротили, й доки він шукає роботу, з грішми зовсім туго.

Софія не переставала дивуватися міркуванням матері. Зрештою, Матвій доросла людина й одного разу він узяв відповідальність за свою сім’ю, яку повинен утримувати.

– На що ти натякаєш?

– А я тобі не натякаю, я прямо говорю. Могла б дитині нове ліжечко купити, бо змушені були взяти йому старе. І взагалі, мені посудомийка хороша потрібна, руки вже болять цей посуд мити.

– Мені час, мамо.

Софія пішла до виходу, проте мати не припиняла обурюватись.

Перш ніж піти, вона поставила лише одне питання матері.

– Мамо, якщо ти перепишеш квартиру на їхню дитину, вони ж легко тебе виселять. Куди ти потім підеш?

Але Олена Сергіївна, як і раніше, відмовлялася чути свою дочку.

– Ох, Софіє. Яка ж ти вперта! Сашенька – це мій єдиний онук! Від тебе ж онуків не дочекаєшся і взагалі заміж ніяк не вийдеш. Хоча я не здивована. Характер у тебе, звісно, ​​поганий. Тільки про себе думати й умієш!

Після цих слів у Софії зникло будь-яке бажання щось доводити матері. Так і сказала, що коли вони всі такі чудові, то хай і купують їй посудомийку.

А вона зі своїм життям сама розбереться. Непросто їй далося все це, але куди подітися. Олена Сергіївна вже зробила свій вибір, і доволі давно.

Ну, що ж… Так тому і бути. Як постелилася, так і виспиться! забула, недолуга, що старість не за горами…

А ви що скажете з цього приводу? Пишіть свої думки в коментарях., ставте вподобайки.