– Мамо, ти що, маєш намір і надалі мене шантажувати? Ти взагалі у своєму розумі? Я ж твій син, рідний, як ти кажеш! Та ти, в будь-якому разі, щоб я не накоїв, маєш бути на моєму боці! – Яка ж ти мерзенна, мамо! – зі зневагою в голосі видав Віктор

– Даша, ти ключі мої від квартири не бачила? – гукнув Віктор дружині з передпокою. – Та блін, куди вони поділися?! – Нервуючи метушився чоловік, намагаючись відшукати свої ключі.

Даша вийшла з ванної й мовчки стояла, та спостерігала за чоловіком, нічого йому не говорячи.

– Даша! – Знову, ще голосніше гукнув Вітя.

– Чого ти кричиш? – спитала спокійно Дарія.

– Де мої ключі? Я вже спізнююся! – сердився він. – Мені не можна спізнюватися сьогодні!

– Ти просто заспокойся, та уважно подумай, де вони можуть бути, Віть?! Добре подумай, не поспішаючи!

Дар’я знала, де ключі чоловіка, але хотіла, щоб він сам їх знайшов, без її допомоги.

– Та я вже все перевернув, я просто не маю уявлення, куди вони могли подітися! А ти, якщо знаєш, де вони, скажи, будь ласка! – уже жалібним голосом процідив Віктор.

– Ти що, серйозно не знаєш, де вони, Віть? Капець, тільки з тобою, напевно, може таке відбуватися!

– Даша! Якщо я сьогодні запізнюся, мене на роботі за це точно по голові не погладять, до нас сьогодні начальство з головного офісу приїжджає з перевіркою! Скажи де мої ключі, прошу тебе!

– Праву руку свою розтисни! Тільки повільно, не поспішай, головне, щоб їх потім ще пів року не шукати!

Віктор розтиснув автоматично праву кисть, і з неї випали ті ключі, які він уже хвилин п’ятнадцять бігав, і шукав по квартирі.

– Я ж говорю, таке тільки з тобою може відбуватися! Тому що постійно метушишся і поспішаєш! А все через що? – Запитала жінка.

Вітя мовчки, нічого не кажучи дружині, щоб не виглядати ще дурнішими в її очах, підхопив з підлоги ключі, й швидко вискочив за двері, навіть не попрощавшись.

– Все правильно! – сказала Дарія. – Потрібно просто раніше починати збиратися на роботу, а не перед самим виходом!

Всю дорогу до роботи Вітя нервував. Особливо, коли потрапив у тягнучку, та ще й у тому місці, де її ніколи раніше не бувало. Йому хотілося вийти з машини, та когось стукнути, гарненько так стукнути.

Він сидів у своїй машині й голосно лаявся на весь білий світ. Час на годиннику вже показував без п’яти хвилин на дев’яту, а до роботи йому ще, навіть якщо обійтися без заторів, залишалося хвилин п’ятнадцять, як мінімум.

І тут несподівано пролунав телефонний дзвінок від його матері.

– Так, мамо! Говори тільки швидко, будь ласка! – нервово промовив він.

– А де «доброго ранку», чи, бодай «привіт»? – Запитала Вікторія Олегівна.

– Привіт, мам! У тебе щось важливе? Давай швидше, будь ласка, я просто дуже спізнюся на роботу, тому дуже нервую! Тож не тягни гуму! Тобі щось потрібно?

– Загалом так, треба! Але я хотіла насамперед, щоб ти ввечері до нас заїхав після роботи! Просто це зовсім не телефонна розмова! То ти зможеш сьогодні приїхати до нас?

– Не знаю, мамо, поки нічого не знаю! Якщо мене сьогодні не звільнять, то швидше за все не зможу, бо затримаюся на роботі допізна, а якщо звільнять, то можу й заїхати!

– Чому тебе мусять звільнити? – Здивувалася мама.

– Є привід, мамо! Добре, коротше, якщо що, я до вас сьогодні заскочу, але нічого не обіцяю! А взагалі, хоч просто натякни, що ти хотіла? Грошей, як завжди?

– Як завжди, Вітю? Ти не забувай, з ким ти розмовляєш, будь ласка!

– Та я не забуваю, мамо! Просто в тебе практично щомісяця якісь нові приколи, і ти з мене починаєш тягти все більше! Тож, якщо сума і цього разу перевищуватиме десятку, то я нічим не зможу тобі допомогти!

– А ти зовсім знахабнів, синку! У якому сенсі ти мені нічим не зможеш допомогти? Так, мені потрібні гроші, і так, мені потрібно понад десять тисяч!

– Скільки ж тобі точно потрібно, і найголовніше, на що?

– Мені потрібно двадцять п’ять тисяч! І вони мені потрібні сьогодні! – Спокійним і рівним голосом, без краплі емоцій, відповіла вона синові.

– Скільки? – вигукнув Віктор. – Мамо, ти апетит свій зменш, будь ласка! Де я тобі візьму такі гроші?

– От тільки не треба мені говорити, що в тебе таких грошей немає! Я знаю чудово, що ви з Дашкою накопичуєте їй на машину, ось з цієї суми й візьми для мене, а потім докладеш!

– Вибач, мамо, але нічим я тобі допомогти не зможу! У мене немає доступу до цих грошей, вони у Дашки на рахунках!

– А ти зроби так, щоб у тебе до них був доступ! – не вгамовувалася мама. – А інакше, ти знаєш, що я можу розповісти твоїй дружині, Вітю! – Усміхалася в слухавку мати.

– Слухай, мамо, ти взагалі нормальна, чи ні?! Ти серйозно й далі мене маєш намір шантажувати, та трясти з мене гроші? Ти мені взагалі рідна мати, чи ви все ж таки мене всиновили?

– Що за дурниці, звісно, ​​рідна? – відповіла Вікторія Олегівна. – Просто мені терміново потрібно двадцять п’ять тисяч, от і все!

– І якщо ти мені їх сьогодні не даси, я скажу твоїй дружині ненаглядній, що ти зраджував їй з її найкращою подругою, коли ми торік їздили з батьком відпочивати на два тижні за кордон! Ти знаєш, я це зроблю!

– Яка ж ти мерзенна, мамо! – з ненавистю та зневагою в голосі видав Віктор.

– Це не я мерзенна, синку! Це ти бридкий! Тебе ж ніхто не просив зраджувати дружині на батьківському ліжку! – Усміхнулася жінка.

– Тож не звинувачуй мене у своїх косяках, любий! Все, у мене ще багато справ, я довго з тобою розмовляти не можу!

– Тож давай, гуму не тягни, і щоб у мене сьогодні ввечері гроші вже були! Бувай, синку! – Сказала мама, потім чмокнула його в слухавку, і відключилася.

Вітя кинув телефон на пасажирське сидіння, і кілька разів ударив кулаком об кермо автомобіля. І в цей момент затор рушив з місця.

Всю дорогу до роботи Вітя вже ні про що, окрім своєї мами, та про те, як він їй може помститися, не думав.

У нього в голові не вкладалося, як рідна мати може таким шантажувати свого власного сина. І ким взагалі треба бути, щоб вимагати у сина гроші? Якщо він їх їй не дасть, то вона з тельбухами здасть його дружині.

У Віті від цього просто розколювалася голова. Він упіймав себе на думці, що найвище керівництво з головного офісу, та його запізнення – це не така вже й велика проблема для нього нині.

Йому зараз потрібно було зробити інше. Він думав тільки про те, як розв’язати питання зі своєю матір’ю, і ні гривні їй не дати.

Приїхавши на роботу, Вітя з’ясував, що нікого з керівництва компанії ще не було. «Вони теж, мабуть, запізнювалися», – подумав чоловік. Він, звичайно, отримав невелику усну догану від свого начальника, і зайняв місце за своїм робочим столом.

Вже ближче до кінця робочого дня, Віктору надійшло від матері повідомлення на телефон. Вона нагадала, що чекає на нього вдома, а ще не забула згадати, якщо він не приїде до неї, й не виконає всі її умови, то вона все розповість його дружині.

Від роботи до будинку батьків чоловік їхав не поспішаючи. Він усю дорогу обмірковував, як йому вчинити. Двері квартири йому відчинив батько, Валерій Миколайович.

– Де мама? – Запитав злісним голосом Вітя у батька.

– Я тут! – Відповіла мати з кухні. – Проходь, синку! Роздягайся, та проходь! Я хочу з тобою дещо обговорити!

Віктор пройшов у кухню, і сів за стіл у верхньому одязі. Роздягатися і довго розмовляти з матір’ю, в нього не було особливого бажання.

– Ти привіз гроші? – Запитала мати. – І куртку свою зніми, нічого в мене тут за столом сидіти у верхньому одязі! Давай роздягайся, потім поговоримо! – попросила Вікторія Олегівна.

– Мамо, ти що, маєш намір і надалі мене шантажувати? Ти взагалі у своєму розумі? Я ж твій син, рідний, як ти кажеш! Та ти, в будь-якому разі, щоб я не накоїв, маєш бути на моєму боці!

– А я й так на твоєму боці, Вітю! Я й так на твоєму боці! – повторила мама. – Просто склалися такі обставини…

– Які обставини? Ти погрожуєш мені, що розкажеш Даші, що я тут перекидався з її подружкою, якщо я тобі грошей не дам! Це що, дідько, за обставини такі у тебе виникли?

– Я і так на шкоду сім’ї практично щомісяця вам підкидаю грошей! Це при тому, що ви теж працюєте, а в тебе ще й пенсія капає! Навіщо тобі знадобилося двадцять п’ять тисяч?

– Ми хочемо меблі у квартирі трохи оновити! Я диван у вітальню пригледіла гарний, ось він якраз коштує майже стільки!

– І на нього зараз знижка, він один такий залишився! Тому мені терміново потрібні гроші! – Спокійно пояснювала синові мати свою потребу в грошах.

– А ти просто могла в мене грошей попросити, сказати, що хочеш купити диван?! Навіщо ти одразу почала мене шантажувати? Ти що, і справді, якщо не отримаєш від мене цю суму, все Даші розкажеш?

– А ти сумніваєшся? – Усміхнулася зовсім не награно мама.

– Тату?! – звернувся Вітя до батька. – Ви що, реально це зробите?

– Я ні! – сказав батько. – Я одразу сказав твоїй матері, що це марення! Але ж ти її знаєш…

– Та ви хворі на голову, шановні! Я ваш син! Я ваш рідний син! – Віктор трохи зірвався на крик. – І ви вирішили мене шантажувати?

– Коротше, Вітю! – Осмикнула його мама. – Давай так: ти мені сьогодні переказуєш необхідну суму, і ми з твоїм татом забуваємо про все, що ти там влаштовував на нашому ліжку! І взагалі, ти сам у всьому винен, не треба було дружині зраджувати!

– Не треба було камери по квартирі розставляти! Або треба було мене про це попередити! – огризнувся Віктор.

– Не вали з хворої голови на здорову, синку! Це тобі не допоможе! – відповіла йому Вікторія Олегівна. – Я ще раз кажу, ти сам у всьому винен!

– Нічого ви не отримаєте! Ні гривні я вам не дам! – категорично заявив Віктор матері та батькові. – Розповідай Дашці що хочеш! Вона все одно тобі не повірить!

– Так, мені, можливо, і не повірить, але я можу їй нічого й не розповідати, а просто надіслати відео! Яке їй про твої пригоди розповість набагато більше за мене!

Вітя почав швидко прикидати у голові, де у батьків може зберігатися цей запис. Так, як у них було вдома два ноутбуки, значить запис був на одному з них. Знаючи батьків і те, як сильно вони не дружать з інтернетом, він розумів, що воно сто відсотків на одному з них.

– А де запис? – спитав Вітя. – На твоєму ноуті? У телефоні ти навряд чи зберігала б таке, про хмару в мережі я взагалі мовчу!

Він побачив, як мама занервувала.

– Значить, на твоєму ноутбуці таки! – підтвердив він свою здогадку.

Поки мама не зрозуміла, що він хоче робити, чоловік швидко зірвався з місця, і практично бігцем рвонув у спальню батьків, в якій і стояли обидва комп’ютери. Він забіг у кімнату, і зачинився у ній.

Слідом за сином рвонула й мати. Вона хоч і не відразу, але все ж таки зрозуміла, що він хоче зробити.

– Вітю, не смій чіпати мій комп’ютер! – Кричала мама, і намагалася ломитися у двері своєї ж спальні. – Валеро, відчини двері негайно! – гаркнула вона.

Але батько Віктора навіть не ворухнувся з місця.

Вітя швидко пробігся очима по спальні, і не виявив там жодних камер. Потім він перевірив усі книжкові полиці, поки мама стукала у двері і вимагала їх відчинити. Камер не було.

Потім до нього дійшло, що мама просто йому збрехала про камери. А запис, яким вона його зараз намагалася шантажувати, швидше за все, був записаний на веб-камеру ноутбука. Яку він сам матері й налаштовував, щоб вона шпигувала за батьком за її відсутності.

Він швидко знайшов папку з файлами, і точно. Цей запис був саме тут. Прокрутивши відео, він одразу ж його видалив. Потім відразу ж повністю видалив папку, в якій зберігалися відеозаписи.

І про всяк випадок відформатував жорсткий диск маминого ноутбука. Потім швидко перевірив батьківський, але там нічого не виявив.

Він відчинив двері, і мати влетіла в спальню, наче ошпарена. Вона одразу кинулася до свого комп’ютера.

– Ти що наробив? – кричала мама. – У мене ж там документи робочі! Ти навіщо все видалив? – розорялася жінка.

– Про всяк випадок! – відповів син. – Це щоб тобі більше подібних ідей у ​​твою хвору голову не приходило, мамо! – зловтішно сказав Віктор. – Ну давай, відправляй Даші відео! Зможеш? Шантажистка нещасна!

– Пішов геть із мого будинку! – кричала мама. – Та за те, що ти зараз зробив, я тобі все твоє життя зламаю!

– Давай, ламай! Мамочка! Ти ж більше ні на що не здатна! Ти тільки й можеш, що рідного сина шантажувати, та грошей з мене вимагати! Мама називається…

Мати продовжувала кричати на всю квартиру, і проклинати сина.

Вітя, задоволений собою, що нарешті усунув свій головний біль, подався додому. Але, під’їжджаючи до будинку, на нього наринуло погане передчуття, що сьогодні має щось трапитися.

І це щось має бути дуже поганим. Але, відмахнувшись від цієї думки, він припаркував у дворі машину, і пішов додому.

Він, як завжди, увійшов в під’їзд, забіг на четвертий поверх, і відчинив квартиру. Біля порога на нього чекала Даша, а в руках у неї був телефон, на якому вона переглядала якийсь ролик.

– Це що? – Запитала у нього дружина. – Це ось так ти доглядав за квартирою своїх батьків? – починала злитися жінка.

– Даша, тихо, рідна моя! Тільки не кричи, будь ласка!

– Пішов геть звідси! До тієї, з ким ти тут перекидаєшся! – Сповненим ненависті голосом сказала йому дружина. – Я сьогодні втратила не лише чоловіка, а й найкращу подругу…

Родина Віктора розпалася, зі зрозумілих причин. З такими батьками він теж зарікся спілкуватися, бо у всьому звинувачував матір. У нього не вкладалося в голові, як рідна мати могла так вчинити, заради грошей? Хіба це мати…