Мамо, ти що, заміж зібралася? А хто кредит виплачуватиме, га

– Все дочка, йду я від тебе, – хвилюючись, але рішуче сказала Антоніна Сергіївна. Вікторія, дебела баба, про яких говорять, грім-баба, здивовано обернулася:

– Куди зібралася? У гості кудись, чи що?
– Та ні, зовсім йду.

– Це до Олександри? Тобі там що робити? Самі абияк живуть. Ти їм ще на голову.
– Василь Миколайович мені пропозицію зробив, – повідомила мати.

– Ну, ти даєш, мамо! – Розлютилася Вікторія, – заміж зібралася?! А хто кредит виплачуватиме, га? Ти ж підеш і пенсію забереш із собою.

– Так, мені теж на щось жити треба.

– Ні, ви подивіться! У рідної дочки все валиться, не знаєш, з якого боку ладнати, а вона заміж зібралася?!

– Віка, я, з того часу, як батька не стало, тобі вже третій кредит виплатила, чим дорікаєш?

– Тож не на когось гроші пішли, а мені, та твоїм онукам. Зять твій із заробітків не вилазить, гроші заробляє. Думаєш, йому там легко?

– Та ти зовсім на грошах збожеволіла! Одні думки про них. Що не розмова, все про кляті гривні.
– Ну, ось чого тобі не вистачає? Живеш, їси, спиш у мене.

– Та що це за життя? Переїжджала до тебе, думала з онуками буду няньчитися, а ти зробила так, що я їх зовсім не бачу. Тільки з’явилися, доглядальницю найняла, мовляв, я стара, дитину впустити можу.

– Потім садки, школа. Зовсім перестала їх бачити. Вони навіть не вітаються. А що шматком хліба дорікнула, дякую!

– Правильно, їх не бачиш. Микиту я в англійську школу влаштувала. А знаєш, скільки це все коштує? Одяг, спортивні костюми, книги, підручники, репетитори, адже треба відповідати. Там такі діти навчаються – великих начальників. Щоб його встромити туди, скільки грошей перевела.

– Ну, так, Микита й рідною мовою перестав розмовляти. Що не спитаєш, тільки й чуєш англійські викрутаси.

– Що б ти розуміла, мама. Зате англійську досконально знає, он, як шпарить? В інститут іноземних мов влаштую. Перекладачем буде в якійсь багатій фірмі.

– А що, українською не можна вдома розмовляти?

– Та йому тренуватися весь час потрібно, щоб вимова правильна була? Ось постривай, через рік і Христину туди втягну. Знову гроші. А ти зібралася йти! Як тобі не соромно?

– Та я тут, як за ґратами. Годуєш, як у лікарні, виключно за розкладом та порціями.
– Мамо! Заощаджувати треба! Гроші потрібні!

– До заощаджувалася, на день три чайні пакетики видаєш! Поки темрява не настане в кімнаті, світло не дозволяєш вмикати. А спати вкладаєш о десятій, як маленьку.

– Чайник зайвий раз на газу не скип’яти. Не дай Боже, зайву копійку заплатиш. Телевізор задарма стоїть, тільки новини дивимося по годинах. Думаєш, мені так легко жити?

– А навесні на дачу переселяєш, і живу там одна, ви тільки на вихідні приїжджаєте. Весь город на мені. Прополюю, поливаю, жуків збираю.

– Кожен огірок рахуєш, кожен помідор. Весь урожай на базар везеш! На біса мені таке життя? Коли сукню купувала, не пам’ятаю. Я ж не небіжчик, я жива!

– Ну так, ти й без нової сукні нареченого знайшла, – з сарказмом сказала Вікторія, – правда, ось так, не соромлячись, підеш до незнайомого чоловіка за дружину? Ти себе у дзеркалі давно бачила?

– Василь Миколайович мене й такою заміж кличе!

– Мамо, може, зачекаєш з одруженням, га? Лише рік залишилося кредит платити. Ото виплатиш, тоді вільна! Я тебе, як бабу, розумію, є бажання і поряд із мужиком посидіти.

– Ні, Вікторіє, я вже речі зібрала. Валіза там стоїть. Василь Миколайович біля під’їзду чекає.
– Ну й котися, – вигукнула дочка, – якщо мати рідна залишає в такий тяжкий час, кому тоді віра?

– А ти не тягнися туди, куди не пускають штани. Легше буде жити. Дітей засмикала, Христина ночами плаче. Сама смикана. Зять приїде, привіт передай. Я піду.

Антоніна Сергіївна підхопила валізку і пішла до дверей квартири. Вікторія в безсилому гніві крикнула слідом: – Мого нічого не прихопила?

– Можеш перевірити, – спокійно відповіла мати, і вийшла за двері. Вікторія кинулася до вікна і побачила, як чоловік похилого віку взяв валізу з рук матері й, вони пішли потихеньку тротуаром.

Незабаром зникли за рогом будинку. Вікторія ж дивилася їй услід і плакала. Тільки вона плакала від однієї думки: «Де гроші дістати, щоби черговий платіж сплатити?!»

У заповітну заначку не хотілося залазити, вона ці гроші Микиті на навчання в інститут відкладала. Блін, не сиділося старій карзі, – недобре подумала Вікторія про матір.

Тепер, мабуть, Олександрі гроші понесе. А що з неї стане! Сестрі можна і повну пенсію віддавати, тепер чоловік є, прогодує! У-у, стерво!

Доведеться заначку відкривати. Чоловік ще не скоро зарплату переведе. А платіж вже через три дні! Нічого, нехай сьорбне “заміжжя”, та назад вже не прийму! Зате, менше нахлібників на собі тягти! Хоч тут якась користь!