– Мамо, ти тиснеш! Я не можу прискорити процес, це буде підозрілим! – Буде підозріло, якщо ти скажеш: “Перепиши на мене квартиру!” А ти просто запропонуєш одружитися. Нічого такого. – Спишемо на почуття, нетерпіння. Чи мені тебе вчити, як задурити голову закоханій дівчинці? Нашепчи ласкавих слів, пообіцяй золоті гори – і вона не лише квартиру подарує

Переплутавши час, Ганна приїхала в ресторан за годину до призначених заручин. Не дійшовши до окремого кабінету, де й збиралися майбутні родичі, вона випадково почула розмову.

Кожне слово встромлялося в серце, але, оговтавшись від першого удару, Ганна почала плести тонке павутиння помсти…

– Аню, ти не запізнишся? – Стривожений голос матері в телефоні змусив дівчину здригнутися і запанікувати.

– Ох, мамуль, дякую, що нагадала! Зовсім із голови вилетіло, – прокричала вона, схилившись над дзеркалом і виводячи стрілки на очах.

У слухавці пролунав сміх.

– Гаразд, збирайся. Подзвони, коли повернешся, розкажеш, як усе минулося.

Ганна завмерла, зітхнула.

– Як шкода, що тебе немає поряд. Мені було б спокійніше.

– Мила, я обов’язково приїду, просто зараз ніяк. Потерпи трохи.

Попрощавшись, дівчина швидко закінчила макіяж і вискочила з квартири. Очікування таксі здавалося вічністю. Ще б пак, адже сьогодні заручини! Для Ганни це був новий досвід.

Вона чула від заміжніх подруг, що подібні святкування – скоріше виняток, ніж правило. Але Микита наполіг, переконуючи, що це набагато романтичніше, ніж просте “одягання каблучки”.

І, звичайно, чудова нагода для знайомства з його батьками, яких Ганна досі не бачила. Вона й сама розуміла, що настав час, але Микита тягнув час, а потім приголомшив новиною.

– Банально просто піднести тобі каблучку. Хочу зробити все красиво, при батьках. Ти запросиш своїх, я своїх, і відразу відзначимо.

Тут їй довелося спустити його з неба на землю.

– Забув? Мої батьки не можуть приїхати. Вони за кордоном, у них контракт.

– Ах, так, точно. Ну що ж, будуть лише мої. А твоїм надішлемо фотографії та запрошення на весілля.

Ганна хотіла дочекатися хоча б маму, але та відмовила: “Дочко, навіщо змушувати всіх чекати? Ти не маленька, все буде добре”.

– Я так хочу, щоб ви познайомилися.

– Та ми наче все життя його знаємо! Ти стільки про нього розповідала. Та й по відеозв’язку ми спілкувалися. Приємний молодий чоловік, я впевнена, твоє рішення правильне.

Довелося змиритись. Кар’єра батьків була над усе. Вони прагнули дати дочці все найкраще, огортали її турботою і розчинялися в роботі.

У Ганни з дитинства було все: найкращі іграшки, модний одяг, престижна освіта. Квартиру подарували, обіцяли машину.

А потім з’явився Микита. Спочатку – спілкування, спільні теми та інтереси, дзвінки, листування, розповіді про життя, роботу, сім’ю.

Микита, як і Ганна, був єдиною дитиною. Батько – водій, мати – адміністратор у салоні краси. Вища освіта, робота, подавав надії. Рік зустрічей, поступове зближення, і ось пропозиція. Знайомство з майбутніми родичами.

Таксі зупинилося трохи віддалік: “Вибачте, ближче не можна, оштрафують”.

Подякувавши водію, Ганна попрямувала до закладу, гадаючи, що скаже на виправдання свого запізнення. Затори, – найбанальніше, що спало на думку.

Готова прийняти справедливе покарання, вона увійшла до ресторану… і застигла. Ані Микити, ані його батьків. Натомість до неї поспішав адміністратор: “Чим можу допомогти?”

– У мене призначена зустріч на третю, але я не бачу свого нареченого, – зніяковіло пробурмотіла Ганна про заручини.

Дівчина привітно посміхнулася: “Не хвилюйтеся, все готово”.

Її підвели до непримітних дверей, через які долинали голоси, і залишили одну, щоб дати час зібратися з думками. Але увійти вона не встигла.

За дверима говорили Микита та його мати.

– Мамо, ти тиснеш! Я не можу прискорити процес, це буде підозрілим!

– Буде підозріло, якщо ти скажеш: “Перепиши на мене квартиру!” А ти просто запропонуєш одружитися. Нічого такого.

– Спишемо на почуття, нетерпіння. Чи мені тебе вчити, як задурити голову закоханій дівчинці? Нашепчи ласкавих слів, пообіцяй золоті гори – і вона не лише квартиру подарує.

– Та навіщо, якщо вона й так стане моєю дружиною?

– Чи надовго? Шлюб – справа непостійна. Сьогодні є, завтра – ні. А гарантії мають бути. Де ще ти знайдеш такий варіант?

– Наївна, безглузда дівчинка з квартирою. Сину, дій! Поки твоє місце не зайняв хтось рішучіший.

Ганна оторопіла. Квартиру захотілося жінці! Могло б вийти, не почуй вона цих слів. І тут у голові дозрів план. Тряхнувши головою, вона зробила глибокий вдих і увійшла до зали.

Розмови стихли, погляди кинулися на неї.

– Аню, ти чого спізнилася? – Микита кинувся назустріч, зображаючи турботу.

Дівчина схлипнула і сховала обличчя у нього на грудях:

– Вибачте, але, Микито, у мене погані новини.

– Що трапилося? Присядь, розкажи. Це мої мама та тато. Вони, якщо що, допоможуть.

Вона сіла, випила води, судомно вдихнула і випалила:

– Батьки їдуть додому!

Наречений полегшено посміхнувся та розслабився.

– Так, а плачеш чого? Ти ж сама хотіла, щоб вони приїхали.

– Хотіла, – кивнула вона. – Тільки їдуть вони, бо там у них біда, борги. Вони продаватимуть квартиру, найматимуть адвоката.

– Твою квартиру?

– І мою, і свою, і навіть бабусин будиночок. Їм загрожує реальний термін. Потрібно багато грошей.

Ганна бачила, як обмінялися поглядами батьки Микити, як він зблід, і відступив.

– Вибач, Микито, з весіллям доведеться почекати. І урочистостей, напевно, не буде. Просто розпишемося. Ти ж не проти?

Він зробив ще крок назад:

– Ні, ні, звичайно. Та й взагалі, здається, сьогодні не вдалий день для пропозиції. Давай поїдеш додому, заспокоїшся, а потім ми зустрінемося і призначимо нову дату. Я викличу тобі таксі.

У машину Ганна сідала сама. Микита відмовився їхати з нею:

– Рідна, я пізніше приїду. Спочатку заспокою батьків. Вони теж шоковані.

Звісно, ​​він не приїхав. Увечері вона зателефонувала:

– Чому ти не приїхав? Мені так потрібна твоя підтримка! – Голосила вона, не даючи йому вставити слово. – Ти мене не любиш? Ти був зі мною лише через гроші!

Чоловік закашлявся:

– Ну що ти таке кажеш, дурненька? Просто у мами підскочив тиск, я возив її в лікарню.

– А, тоді добре, вибач. Але я ще що хотіла запитати. Микито, ти ж купив обручку на заручини?

– Ну так. А що?

– А можеш мені її дати? Я продам її, та допоможу батькам. Вони останні гроші на квитки витратили, а в мене зарплата лише наприкінці місяця, а ми потім купимо нову, ще кращу.

– Добре.

У слухавці повисла тиша. Микита відключився, і відразу надійшло повідомлення: “Пробач, але краще нам не поспішати. Зробімо перерву. Розберися зі своїми проблемами, а потім поговоримо”.

Номер нареченого вирушив до чорного списку. Ганна набрала номер матері та все розповіла.

– От гад! Ой, доню, як добре, що ти це почула. Бог відвів!

– Так, нічого, все на краще. До речі, ти майже вгадала. Ми справді їдемо додому. Просто у відпустку. Тож чекай.

Приїзд батьків стер усі сумні думки. А потім вона взагалі викинула Микиту з голови, отримавши підвищення на роботі, та відрядження до країни, де жили її мама та тато. Тож летіли вони всі разом.

А Микита був радий, що збідніла наречена сама відмовилася. Пов’язувати себе по руках і ногах шлюбом з тією, з якої нічого взяти, в його плани не входило.

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.