– Мамо! Я виходжу заміж, а не майстра на всі руки в рабство взяла! Іди до сусіда

– Юля, мені шафу привезли, у сусіда шурупокрут взяла, приїжджайте в гості, нехай твій наречений збере, — подзвонила мама три роки тому.

– Мамо, а сусіда попросити не доля? — я знала, що суворий дядько з квартири навпроти маминої, давно поклав на неї око і, точно не відмовив би.

– Сусіда? Навіщо? У сім’ї свій чоловік з’явився, навіщо сторонніх напружувати?
– Мама! Іди до сусіда! Я виходжу заміж, а не майстра на всі руки в рабство взяла!

Мама невдоволено пирхнула в телефон, але запрошення на складання шафи відкликала.

За кілька тижнів наречений відбився від своєї молодшої сестри, яка дізналася про те, що моя професія — майстер нігтьового сервісу.

– Ні безплатно, ні зі знижкою, — казав у телефон мій майбутній чоловік. Навпаки, за знайомством ти маєш платити більше, скажімо так, удвічі.

– Готова? Якщо готова, я поговорю з Юлею, вона тебе запише. Дорого? Знайди майстра дешевше!

Від свекрухи потім я відкараскалася сама, вона виявилася жінкою тямущою, досить було сказати, що я волію не працювати зі знайомими людьми.

Ну хоч удруге пощастило. У першому шлюбі все було зовсім інакше!

– Юлю, треба водонагрівач повісити, де там зять? – зателефонувала мама років сім тому.

Я взяла чоловіка в оберемок, і ми поїхали до мами. Він просвердлив отвори під кріплення для водонагрівача, впорався із підключенням шлангів, протягнув розетку у ванну кімнату.

За що був нагодований борщем та млинцями. Через деякий час мені зателефонувала тітка першого чоловіка, вона хотіла манікюр тут і зараз.

– Вибачте, зараз не вийде, – я тільки-но переступила поріг будинку, повернувшись із салону, в якому тоді працювала. Я зараз подивлюся, що із записом, начебто, післязавтра є вікно.

Післязавтра тітку не влаштувало, бо їй треба було ще вчора. Попрощалися ми незадоволені одне одним.

Через деякий час тітка зателефонувала моєму чоловікові, нагадала, що вона нам допомогла з похованням його батька, а я не можу зробити таку дрібницю, як манікюр.

– Юля, що ти справді? — докорив мені чоловік після розмови з тіткою. Тебе по-родинному попросили, адже я твоїй мамі з водонагрівачем допоміг, хоча теж нікуди не хотів їхати, втомився за тиждень, думав, хоч у вихідні на дивані повалятися.

– Дзвони, хай їде! – погодилася я.

І таких випадків було достатньо: двоюрідна сестра чоловіка, яка дотягла до останнього і напередодні весілля потрапила до горе-самоучки.

Їй я переробляла вже в ніч перед весіллям. Сама тітка, яка постійно козиряла допомогою з організацією поховання свекра.

Якась колега свекрухи, яку несподівано запросили на побачення, а в неї в нігтях кінь не валявся.

Мене під час першого шлюбу так дістали ці виручайки «по-родинному», що коли я зібралася виходити заміж вдруге, то нареченого попередила відразу:

– Давай без цього, гаразд? Ми самі з усім упораємося, і люди нехай без нас пораються!

Наречений погодився. Тому мамі шафу збирав сусід, а її сестра не пішла від свого майстра до мене.

І нічого, три роки живемо, самі ні до кого не звертаємося, хоча у нас немовля й іноді допомога б не завадила! І до нас теж більше ніхто не звертається.

Звичайно, якщо трапиться якийсь дикий форс-мажор, ми й без прохань на допомогу рвонемо. Але зібрати шафу, або зробити манікюр, можна без допомоги родичів!

Як ви вважаєте, рідня обійдеться без нашої допомоги? Чи можливо я дуже категорична з цього приводу