– Мамо, як же ти не бачиш, що цей чоловік так і мріє, щоб я до бабусі переїхав! Він, як пліснява! Розростеться, потім не виведеш

– Сиди у своїй кімнаті й не відсвічуй, – сердито сказав Григорій пасинку Ромці. – У мене гості, а ти тут зі своїми бутербродами шастаєш коридором. Пальто людині чаєм облив.

– Я винен чи що? – Обурився Роман. – Він зненацька з-за рогу вискочив… Я не хотів його обливати. І взагалі, не командуй де мені сидіти – це мій будинок, цю квартиру тато купував. Це ти тут відсвічуєш!

– Поговори у мене, – прикрикнув Григорій озираючись, – Швидко до своєї кімнати, я сказав! А то зараз без інтернету залишу.

…Лариса зустріла Григорія на роботі. Він прийшов до них комірником, і відразу здався їй людиною надійною і ґрунтовною.

Легко справлявся з розбором товарів. З його допомогою з накладних й системи обліку зникла вічна плутанина.

Сама Лариса була вдовою вже три роки. Чоловік розбився на мотоциклі, залишивши їх із семирічним Ромкою зовсім одних. З того часу Лариса ненавиділа швидкість.

А людей, які тяжіють до екстриму, відверто побоювалася. Занадто свіжа була вавка. Григорій, розпитавши колег про жінку, що його цікавить, пішов ва-банк. Зробив захід через сина, запропонував Ларисі квитки на виставку роботів.

За рік вони одружилися. Григорій переїхав від матері у квартиру дружини. Незабаром Лариса була вже в положенні, і у них з’явилася спільна дитина. А коли молодшому синові Саші було три роки, почалися конфлікти.

– Чому йому все можна, а мені не можна? – обурювався Роман. – Та ви просто збожеволіли на своєму Сашкові.

– Ну ти сам відмовився йти з нами в парк атракціонів, – обурилася Лариса. – А тепер чимось незадоволений.

– Так, тому що я хотів на екстрим, а не на ці дитячі гойдалки-каруселі. Але ти, мамо, мене на нього не пускаєш.

– Звичайно, це ж небезпечно, згадай, що сталося з батьком. – Зітхнула Лариса, – Я не хочу і тебе втратити.

– Не хвилюйся – у крайньому разі в тебе є Сашуня. – Кинув ображено Ромка і вибіг із квартири.

Григорій, з появою своєї дитини, перестав звертати увагу на пасинка. Власне, той і потрібен був колись просто, як найкоротший шлях до серця Лариси.

Але тепер з’явився надійніший якір, молодша, його рідна дитина. І Ромка почав Григорія відверто дратувати. Хлопець це відчував і теж у боргу не залишався.

– Ларисо, давай відправимо Рому жити до бабусі. Він стає зовсім некерованим! Гаразд мене не визнає, але раптом ця поведінка буде спрямована проти Сашеньки, – з удаваною турботою заявив якось Григорій дружині.

– Ти думаєш, що це серйозно? – Спитала Лариса у чоловіка, – Я сподіваюся, він це переросте і поводитиметься інакше.

– Ну не знаю, мені здається, тягнути вже нікуди, та й Сашкові хотілося б окремої кімнати, а не спільну з братом. До того ж твоя колишня свекруха буде тільки рада. А ми хоч трохи зітхнемо спокійно, – обійняв дружину Григорій.

Лариса задумалася, її чоловік умів подавати практично будь-які пропозиції, як великі істини. Так, що хотілося їм слідувати.

Але у випадку з Ромкою її все ж таки щось зупиняло. Лариса вирішила спробувати поговорити із сином.

– Ромо, ну чому ти став так поводитися, – запитала вона, зустрічаючи його зі школи. – Сідай у машину, пообідаймо у місті.

– Добре, мамо, – зрадів Роман. – Та що я не так роблю? Це твій чоловік новий, постійно чимось незадоволений. Думаєш, мені треба посміхатися і терпіти його причіпки?

– Ромо, він хоче якнайкраще, – зітхнула Лариса. – Намагається стати тобі батьком, виховує.

– Сашуню свого нехай дресує, а мене не треба, – обурився Роман. – Мамо, як же ти не бачиш, що цей чоловік  так і мріє, щоб я до бабусі переїхав. Твій чоловік, як пліснява, нам на уроках біології показували. Розростеться, потім не виведеш.

– Ромо, ти фантазуєш, – відповіла Лариса синові. – Григорій – хороша людина. Так, не ідеальний, робота у нього нервова. Але до тебе ставиться добре і не кривдить. Навіщо про нього так відгукуватися?

– Та тому, що це правда, мамо, – зітхнув Роман. – Ну чому ти віриш своєму чоловікові, а не мені?

А Григорій, помітивши ревнощі пасинка, лише посилював і загострював конфлікт. Одного дня він попросив молодшого сина зіграти в гру: треба було забратися до шафи старшого брата і знайти там, нібито, прихований приз.

Сашко чесно виконав усі умови – перерив купу речей, але нічого не знайшов. Натомість Роман накричав на нього за зіпсований порядок.

І знову пішов з дому, грюкнувши дверима. З друзями йому було краще, ніж у суспільстві матері та вітчима.

– Бачиш, він уже й на Сашка виявляє незадоволення, – нудив Григорій. – А що буде далі? Чи встигнемо ми зупинити цю ескалацію конфлікту?

– Мені здається, ти надто багато про це думаєш, – відповіла Лариса. – Я, до речі, поміркувала над твоєю пропозицією. Рома житиме тут, ні до якої бабусі він не поїде.

Тоді Григорій вирішив звинуватити пасинка в чомусь серйознішому. І тому він ретельно підготувався. Вибрав час, коли Рома точно пішов гуляти.

Домовився з приятелем, щоб той відправив свого сина до магазину із банківською картою Григорія. А потім звинуватив Романа, що той взяв без дозволу його гроші.

– Звичайно, я не заявлятиму в поліцію, – обурено вимовляв дружині Григорій. – Але це твій син! Що, адреналіну не вистачає? Вже за таке взявся!

– Гриша, та він не міг, – нервувала Лариса.

– Звичайно, а гроші з карти списуються прямо на очах, та ще в Роминих улюблених магазинах. – Орав Григорій, милуючись тим, як змінюється обличчя дружини…

Роман прийшов додому увечері, ні про що не підозрюючи. Але мати й вітчим одразу налетіли на нього зі звинуваченнями, не давши схаменутися.

Григорій репетував, насолоджуючись своєю маленькою перемогою. Тепер пасинок, що тільки займає місце у квартирі, точно вирушить до бабусі. Але Рома, вислухавши їх крики, раптом відповів:

– Це точно не я, ми весь день в Андрія Смирнова в нову приставку грали. З дому не виходили. Його мати, бабуся, батько та три сестри можуть це підтвердити.

– Ви, дядько Гриша, самі, напевно, свою карту десь посіяли. А чому відразу не заблокували? Нас навіть у школі вчать, якщо втратив картку, треба діяти саме так.

– Поговори мені тут, – гримнув  Григорій, – Розумник знайшовся! Може, ти мою картку віддав комусь.

– Гриша, ну вистачить, – обсмикнула його дружина. – Що ти на Ромку насів, напевно сам карту і загубив.

– А треба ще перевірити, чи був він там, де каже, – продовжував бубоніти Григорій.

– Перевіряйте, – байдуже кинув Роман. – Мама Смирнових знає, й телефон їх є.

З цього дня він просто уникав будь-яких контактів із вітчимом. А той зовсім страх втратив, і відчитував  пасинка будь-якої миті, якщо був упевнений, що дружина не бачить і не чує.

Ось і цього разу, коли Лариса пішла у ванну, Григорій причепився до Ромки:

– Що, думаєш обіграв мене? Ні, нахлібник, я все одно тебе до бабусі відправлю І сам тут житиму, нормально і спокійно. Без зайвих ротів, очей та вух.

– І син мій отримає те, чого вартий, цілу кімнату, а потім і квартиру. Знайду, як тебе залишити без спадщини, у разі чого.

– Який же ви гидкий, – відповів Ромка, – Ну натуральна пліснява. Жаль, мама цього не бачить і не чує.

– Ну чому ж, – раптом пролунав голос за їхніми спинами. – Я рушник забула, ось, стою, слухаю, дуже цікава розмова.

– Ларисо, це не те, що ти подумала, – сказав Григорій. – Виховую просто хлопчика, навчаю розуму.

– Звичайно, ось тільки нахлібник тут не він, Грицько. Квартира ця Романа, я тут лише зареєстрована. Ми зі свекрухою одразу на його користь від спадку чоловіка відмовилися.

– Так що, любий, губу на неї можеш не розкочувати. І, до речі, у Сашка справді з’явиться своя кімната. Тому що ти з цієї квартири заберешся прямо зараз!

– Та як ти смієш, тут мій син живе, я судитимуся, – закричав Григорій.

Лариса стояла, обійнявши Рому за плечі, дивилася на свого другого чоловіка і думала, що краще б він захоплювався екстримом. А потім сказала синові:

– Рома, ти хотів на скелелазіння ходити, дізнайся, що там треба купувати на секцію. Я не проти.

– Дякую, – кинувся Ромка їй на шию. – Там спорткомплекс поряд із Сашковим садком, я зможу після занять його сам забирати.

– Ти мій помічник, – усміхнулася Лариса до сина.

…З Григорієм вона розлучилася через суд. Попри всі його спроби відібрати дитину, Сашко залишився з матір’ю.

З роботи Григорія звільнили, він примудрився розпочати конфлікт із начальством, вимагав прибрати з роботи Ларису. Але її вважали найціннішим співробітником.

Григорій поїхав до рідного міста. Судячи з виплат аліментів, він не працює. З дитиною зустрітись теж не намагається.

Вся любов до рідного сина миттєво випарувалася, як тільки з нього не можна було отримати будь-якої вигоди.

Не змогла Лариса розгледіти в нього підступні наміри, не підказало їй материнське серце дурних намірів Григорія.

А що було б, якби вона не почула погрози горе-вітчима? Поїхав би Роман до бабусі, як ви вважаєте?