Мати чоловіка купила хату, моя подруга не хоче там жити але заради свого житла готова терпіти

Прибігає сусідка до мене, і каже ну все, прощатися будемо. Я кажу чого, що сталося. Нікуди ж не збиралися наче б то,переїжджаєте знову чи що. А та почала розповідати, що поки вони з чоловіком на останні копійки жили, свекрусі виявляється призначили якусь пенсію та пільги. Ну, та й добре каже, а що, я б в них всеодно не стала б просити нічого, а так, вони всі ці 3 роки відкладали на житло для сина.

Я питаю як же так, а яка хата, де, хоч фото є? Подруга і розказує, звичайна, без ремонту звісно, але то не проблема, каже що вона побачила її вже після того як гроші були заплачені. Я вражена, невже так може бути? Ти ж кажу, хазяйка в своєму будинку, чи ні?

От подругу і прорвало. Так, каже, я взагалі хотіла в іншому районі, подалі від свекрів та невістки, але це все тільки в моїх мріях.

Справа в тому, що всю сумму заплатили свекри, тому їм і вирішувати де, коли і яку купувати нерухомість.

Виявляється Оксана змирилася з цим, так їй не будинок не подобається, ні шпалери, ні кухня, але каже, краще так ніж по зйомним з дітьми бігати, там то точно нічого робити не дають. А з свекрухою все ж можна спільну мову знайти.

Але я пам’ятаю які були конфлікти між цими жінками, а тепер Оксана робить вигляд що вона задоволена і вдячна, хоча насправді їй все не подобається.

А я от навіть не знаю, що краще жити в своєму, але відчувати себе там чужою, чи гордо знімати квартиру не просячи допомоги. А ще виявилося що записувати будинок будуть на чоловіка, а вони не розписані. А Оксана моя заявляє, та хоть на дідька лисого, хай тільки внукам дах над головою дадуть, а я вже переживу, ну не дурна. Ніхто ж не знає як життя поверне.