Мати сказала: «Попереджаю, що двері я не відчиню. Діти мені не потрібні»

Все життя живу з болем. З болем, що в мене немає мами, хоча вона жива. Минулого тижня був її день народження, і ось думки та спогади знову наринули.

Нас у мами дві доньки. Але ні я, ні моя сестра Ірина їй не потрібна. З нашим батьком мама розлучилася, коли мені було 3 роки, а моїй сестричці 2. Причому батько через кілька місяців після розлучення переїхав жити з України до родичів, і мама зовсім спокійно віддала йому мою сестру (тоді дворічну дівчинку). Мене вона теж із задоволенням віддала б комусь, але все ж таки було якось незручно перед знайомими.

Я змалку знала, що мама мене не любить, що я їй заважаю. Вона залишала мене вдома одну у віці 4-5-6 років до ночі, і я, проплакавши весь вечір, так і засинала на стільці. Мама замикала холодильник, щоб я, дитина, не стягнула з нього щось смачненьке, що мала з’їсти вона сама. Вона ніколи не розмовляла зі мною, не цікавилася моїми справами чи проблемами. Скінчилося все тим, що, коли мені виповнилося 17 років, і до мене почав заходити хлопчик, мама вольовим зусиллям замість душевної розмови видала мене заміж і вивела зі своєї квартири.

Знаєте, чим закінчується заміжжя у 17 років із першим зустрічним? Народженням дитини та розлученням.

З того часу я живу сама зі своїм сином Сашком. Були в моєму житті чоловіки, але ніхто з них не став душевним другом, а іншого мені не треба.

Ще кілька років я намагалася дзвонити мамі, але вона не відповідала, а з волі нагоди, я дізналася, що вона всім розповідає, що мало не щодня допомагає мені, обдаровує онука і піклується про нього.

Минули роки, і тактика змінилася. Якось я після кількох невдалих дзвінків вирішила прийти до матері і познайомити її з онуком. На дзвінок вийшла сусідка та дуже здивувалася, що я дочка Світлани Олександрівни. Виявляється тепер, живучи в іншому будинку, в квартирі нового чоловіка, моя мати просто пояснила, що вона бездітна. А мені та синові двері того дня вони так і не відчинили.

Моєму синові вже 25 років. Бабусі своєї він так ніколи й не бачив.

А цього року, за 2 дні до свого дня народження, моя мати раптом сама зателефонувала. І знаєте, з якими словами. Вона сказала: «Не надумай знову прийти вітати мене з днем ​​народження. Попереджаю, що двері я не відчиню. Діти мені не потрібні». Другий мамин чоловік уже пішов і живе вона зовсім одна. Я розумію, що це якісь дивні гени, що мутували, мабуть, зробили її людиною, якій ніхто не потрібен. Але мені все життя так не вистачає матері.