Мати відправила дочку в дитячий будинок, а через роки прийшла вимагати грошей

Марійка спочатку в дитячому будинку весь час плакала. Вона стояла біля вікна і чекала на маму. Дівчинка не вірила, що її мама залишила назавжди, і довгий час десь глибоко всередині жевріла надія на краще.

В інтернаті Маша познайомилася з Вікою, яка мешкала там від народження. Віка чесно сказала подрузі, що тут не часто забирають дітей назад. Батьки Віки не просихали, і для неї це була болюча тема.

– Ні, мама не вживає напої, – відповіла Маша. – Просто в неї з’явився дядько Діма, котрий не любить дітей.

Так усе й було насправді. Батька Марія не знала, він кинув їх з мамою, коли вона тільки народилася. Мама перебувала в депресії і єдиною метою для неї стало знайти нового чоловіка.

Марійці було п’ять років, коли їхньому будинку з’явився дядько Діма. Зрозуміло, що дівчинка йому не подобається, і мама чомусь була на боці чужого дядька.

З кожним днем ​​атмосфера в будинку все розпалювалася. Мати намагалася щосили, щоб Дмитро її не покинув: догоджала всім його капризам, балувала, готувала ресторанні страви, вбиралася до його приходу.

На доньку вона не звертала уваги. Складалося відчуття, що жінка взагалі не має дочки. Якось Маша не могла заснути. Вона крутилась у ліжку, плакала, кілька разів покликала маму, але та не прийшла. За стіною мати розмовляла з новим чоловіком.

– Я не хочу виховувати чужу дитину! Коли у нас з’явиться своя, так і знай, я її любитиму, а Машка твоя мені ніхто, – почувся голос дядька Дмитра.

– А що робити? Куди її подіти? – жалібним голосом питала мама.

– Та хоч у дитячий будинок. Яка мені різниця.

Марійка сховалася під ковдру з головою, відчуваючи, як хвиля страху розливається маленьким тілом.

Вона не уявляла, як мама, найрідніша людина, може піти на такий жахливий крок і віддати доньку до дитячого будинку. На жаль, мати змогла це зробити, і докори сумління її не мучили.

Коли вона дізналася, що при надії, то просто зібрала речі доньки, та відвезла її в інтернат. Маша хапалася за спідницю мами, ридала, кричала, благала, щоб її не залишали тут, але все було марно.

Маша потім, коли виросте, багато разів прокручуватиме цю ситуацію. Вона не вважала маму винною, швидше за все іншого виходу в неї не було.

Марія все думала, що це вона була поганою дочкою, не спромоглася сподобатися дядькові Дмитру, сама все зіпсувала.

Віка, з якою Маша продовжувала дружити, заспокоювала і казала, що багато покинутих дітей через це проходять.

– Ти ні в чому не винна! Твоя провина лише в тому, що тебе народ ила така бездушна жінка,
– пояснювала Віка, коли вони щиро розмовляли.

– Не кажи так про мою маму! – сердилась подруга. – Вона дуже хороша, просто так склалися обставини.

– Ну звичайно, обставини склалися так, що мати просто знайшла собі чоловіка замість доньки,
– уїдливо посміхалася Віка.

Маша з дитинства мучилася безсонням, а коли забувалась коротким сном, їй снилися моторошні кошмари.

Після інтернату дівчина вступила в університет, оселилася у гуртожитку, а після отримання диплома держава виділила їй квартиру.

Однокімнатна квартирка була на околиці міста, але Маша була щаслива. Їй дуже хотілося власного простору, щоб її ніхто не турбував.

З дитинства вона жила в оточенні сторонніх людей, і тепер отримувала задоволення від того, що поверталася з роботи у свою квартиру.

Дівчина зробила скромний ремонт, обставила житло на свій розсуд, і тепер її квартирка стала цілком затишною та домашньою.

Марія влаштувалася працювати у велику компанію. Дівчина звикла розраховувати лише на себе, тому завжди намагалася добре вчитися і показала себе на роботі відповідальною та виконавчою співробітницею.

Вже скоро начальство відзначило результати роботи Марії, і вона почала стрімко підійматися кар’єрними сходами.

Якось Марія поверталася з роботи й на сходовому майданчику зустрілася зі своєю сусідкою. Дівчина іноді зустрічалася з бабусею, але тільки віталася, розмов не заводила. На цей раз сусідка гукнула Марію.

– Внучко, можна до тебе з проханням звернутися? Мені в аптеку треба, ліки купити, зараз спустилася на один проліт, і голова сильно запаморочилася, боюся, не дійду. Чи зможеш збігати за пігулками? Дуже тебе прошу.

Марія, звісно, ​​погодилася. Вона купила у найближчій аптеці всі необхідні препарати за списком, який їй вручила сусідка.

Тетяна Степанівна палко дякувала Маші та запросила на чай з пирогом. У сусідки у квартирі було дуже затишно, пахло випічкою, у вазі стояли свіжі квіти.

– Це мій онук, Мишко, заїжджає, не забуває, – з гордістю повідомила Тетяна Степанівна. – Мій син, батько Мишка, трагічно пішов із життя кілька років тому, а мами не стало, коли онукові було кілька років.

– Вважай, я його і виростила. Гарний хлопець виріс, зараз працює програмістом в одній компанії, заробляє гідно. Тільки дівчину поки що не знайшов, але це все попереду. Думаю, такий красень не сидітиме у парубках.

Маша пила чай з пирогом і думала про те, що ніколи не мала таких теплих стосунків. Їй не було до кого приїжджати та привозити квіти, ніхто пригощав її домашньою їжею, не дбав, не питав, як вона живе.

Наринув спогад про своє нещасне дитинство, образа на життя, жалість до себе. Маша раптом розплакалася, і Тетяна Степанівна кинулася її втішати.

Марія чесно розповіла про своє життя, про те, як вона боїться засинати, бо її мучать кошмари. Тетяна Степанівна дістала з буфета пакетик із травами та вручила його Маші.

– Заварюй на ніч, допомагає заснути та спати спокійно. Коли мого сина не стало, я ночами плакала, не могла заспокоїтися. Потім сусід по дачі поділився трав’яним збором і, знаєш, допомагає.

З того вечора Маша частенько заходила в гості до Тетяни Степанівни. Допомагала по господарству, ходила в магазин за продуктами, бо літній жінці було все важче впоратися.

Марія тільки зараз зрозуміла, що Тетяна Степанівна стала їй дуже дорога. Вона щиро цікавилася її життям, раділа успіхам на роботі, переживала, якщо Маша мала якісь проблеми.

Іноді Маша перетиналася з Мишком, онуком Тетяни Степанівни. Вони швидко порозумілися, багато спілкувалися, і Марія раптом зрозуміла, що Михайло їй все більше подобається, як чоловік.

Якось директор покликав Марію у свій кабінет і повідомив про підвищення.

– Ви – найкращий кандидат на цю посаду, тож я вас вітаю з підвищенням – усміхнувся начальник.

Маша вибігла з кабінету і насамперед зателефонувала Тетяні Степанівні, щоб поділитися радісною новиною. Але до телефону ніхто не підходив.

За пів години Марія подзвонила ще раз, але у відповідь знову була тиша. Дівчина захвилювалася та набрала номер Михайла.

– Я зараз з’їжджу до бабусі, дізнаюся, чи все добре. Потім подзвоню тобі, – з тривогою в голосі відповів Мишко.

Марія не могла позбутися почуття тривоги. Вона вирішила прогулятися вулицею, але тільки-но вийшла з будівлі, до неї відразу підбігла якась жінка.

На ній було надіте старе пальто, сиве волосся зібране в пучок, в руках – потерта сумка. У Маші щось защеміло в серці.

Вона зрозуміла, що зараз ця жінка скаже те, чого дівчина так чекала і боялася одночасно. Надто вже знайомі були риси обличчя у жінки.

– Маріє, привіт, – навіть голос у неї не змінився. Вона так само гордо розмовляла з Машею, коли та була зовсім маленькою дівчинкою. – Не впізнаєш мене? Я – твоя мама.

– Здрастуйте. Не впізнаю, – прошепотіла Марія.

– Бачу по очах, що впізнаєш. Мені було важко знайти тебе, але я це зробила, – здавалося, мати дуже пишається собою і зовсім не відчуває почуття провини.

– А раніше шукати не пробували? У вас було двадцять років, – тремтячим голосом відповіла Маша.

– Слухай, ти мене тут не звинувачуй у всіх гріхах. Сама знаєш, що Діма не прийняв тебе, а від тямущого мужика я відмовитися не могла.

– Як би я тебе виростила? Грошей зовсім не було, жодної допомоги. Дімка мій пішов із життя нещодавно, серцевий напад, – мати схлипнула, але Маша розуміла, що ніякого жалю до неї вона не відчуває. Перед нею стояла чужа жінка, яка, здається, не мала душі.

– Що ви хочете? – Марії хотілося якнайшвидше завершити цю розмову.

– Я знаю, що в тебе все добре. Робота, посада, грошей багато. Ти допомогла б мені з фінансами, треба брата твого підіймати, а мене з роботи звільнили.

Маша слухала її, і хвиля образи підступала до горла. Мати покинула маленьку дочку, проміняла на чужого чоловіка, а тепер ще потребує грошей? Саме в цей час у Маші задзвонив телефон. Дзвонив Мишко, який повідомив, що Тетяна Степанівна у лікарні.

– Розмова у нас закінчена. Забудьте сюди дорогу, я не хочу вас більше бачити ніколи, – відрізала Маша і побігла до машини.

Треба було їхати в лікарню до людини, яка стала для неї рідною. Марія з Михайлом знайшли найкращих лікарів, які поставили Тетяну Степанівну на ноги.

А через пів року Маша та Мишко одружилися. Марія забула про нічні кошмари, адже в її житті з’явилися улюблені та рідні люди. Як кажуть, – все добре, що добре закінчується…

Що скажете про вчинок матері? Залишайте свої слушні думки в коментарях, ставте вподобайки та підписуйтеся на сторінку, щоб читати нові публікації!