– Мене нічого не хвилює, нехай усі знають яка ти мати! – А ви яка мати? Сьогодні сороковини по вашому сину. Ви були на цвинтарі? Згадали його? Я ж пропонувала вам це зробити разом! – Відрізала невістка

Тетяна поховала свого коханого чоловіка та батька своєї дочки. Трирічна Аліса ще нічого не розуміла, тільки шукала тата.

Вони з Олександром накопичували гроші, хотіли купити квартиру. Будинок бабусі виставили на продаж, але ніхто ним не цікавився. Подружжя сподівалося, що до весни знайдеться покупець, а поки що треба чекати. Чекали, збирали.

Олександра не стало миттєво – на вечірній пробіжці. У парку, де він зазвичай бігав, йому стало погано. Він сів на найближчу лаву, потім його тіло завалилося.

Люди проходили повз, думали, що просто спить не тверезий. Коли знайшлася людина, яка підійшла, було вже пізно.

Таня тоді весь вечір нервувала, а коли чоловік не повернувся вчасно, запанікувала. Телефон Олександра не відповідав, виявляється, його вже встигли поцупити. Без документів, без телефону.

Таня обдзвонила усі лікарні. Вранці пішла подавати у розшук. Спочатку з неї посміялися, а почувши, що чоловік пішов бігати в парку, та ще й у спортивному костюмі, притихли. Було впізнання – то був він.

Похорон пройшов, всі роз’їхалися. Таня залишилася сама з донькою. Матері в неї вже не було, батько поїхав майже одразу після похорону, у нього робота.

Підтримав, залишив грошей на перший час, обіцяв допомагати. Гроші у Тані були, але багато довелося витратити. Свекруха в похорон сина не вклалася зовсім.

– У мене ще дочка, її треба утримувати. Ви збирали, ось і плати за все.

Тетяна не чекала такого відношення. Свекруха навіть майже не плакала, сказала, що заспокійливе гарне. Сестра Олександра трималася, як і мати. Тетяна б так не змогла.

На сороковий день Таня зібрала близьких друзів Олександра в кафе. Його мати туди не пішла, хоч і її запросили. Чоловіки передали Тетяні конверт із грошима, зібрали допомогу. Удова заплакала від такої уваги.

Потрібно було повертатись додому, Аліса залишилася з сусідкою. Таню підвезли до будинку, і вона піднялася в орендовану квартиру. Біля дверей стояла свекруха.

– І де це ми ходимо? Не встигла поховати чоловіка, а вже з чужими мужиками по ресторанах ходиш! Ось ти як? А дитина де? Від тебе пахне хмелем! Я викликаю поліцію. Дитину заберу собі.

– Від мене пахне. Усього келих червоного. Ви добре знаєте, що я не вживаю. А дитина у надійному місці.

Таня швидко написала повідомлення сусідці:

– У мене свекруха, Алісу сама заберу трохи згодом.

Відповідь:

– Зрозуміла, тримайся.

– Мене нічого не хвилює, нехай усі знають яка ти мати!

– А ви яка мати? Сьогодні сороковини по вашому сину. Ви були на цвинтарі? Згадали його? Я ж пропонувала вам це зробити разом!

– Нічого мені не кажи, зараз приїдуть і заберуть у тебе дитину!

– А на якій підставі?

Справді, приїхали. Свекруха не жартувала. Нічого протиправного не було. Тиша, у квартирі чисто, дитина з нянею. Келих червоного давно вивітрився.

Таню чудово зрозуміли, а свекрусі зробили зауваження за хибний виклик. Наступного разу обіцяли поставити адміністративну відповідальність. Довелося їй піти ні з чим.
***
– Переїжджати тобі, Таню треба. Не дасть вона тобі спокою. Безглузда баба, – сказала сусідка, з якою і залишалася Аліса.

– Я б з радістю, Олено, але куди? Знову шукати квартиру, ми ж сподівалися продати будинок, іпотеку взяти. Тепер мені не потягнути одній.

– У тебе ж є будинок. Не хочеш там жити? Свіже повітря, від міста дуже близько.

– Я вже думала про це, але треба ще й роботу шукати, в садочок Алісу прилаштувати.

– А там немає дитячого садка?

– Є. Селище велике, школа є, все є.

– Значить, і робота знайдеться. Наважуйся, я тобі допоможу з переїздом. А натомість іноді приїжджатиму в гості. Га? Коли їдемо дивитись будинок?

– Зараз уже осінь, може, навесні?

– До весни твоя свекруха всі мізки винесе. Потрібно перевірити все зараз.

– Там все готове до продажу, порядок ми наводили…

– От і добре. У мене завтра вихідний, їдьмо. Машину свекруха ще не забрала?

– Ні, машина моя, тато на весілля дарував.

– Тобі пощастило. Коли я розлучалася, то ми ділили все. Свекруха навіть виделки та ложки рахувала, щоб її сина не обділили. Але твоя теж знайде, що взяти.
***
– Нічого собі! У тебе тут не дача, а капітальна хата! Краса яка!

– Так тут же бабуся жила, дід сам будував. На пенсію вийшов та пішов із життя. Пожити у новому будинку майже не встиг.

– І навіщо ви винаймали квартиру? Можна звідси на роботу було їздити щодня.

– Сашко не хотів сюди їхати. А я… не знаю, чи просто погодилася з ним.

– Ну, а тепер? Зважуйся! Не треба платити за оренду, все своє. Погано, що я сусідку втрачу, але забувати тебе не буду.
***
Таня зібрала речі. Одяг чоловіка шкода було викидати, все гарне. Подумала комусь віддати, але рішення не знайшла. Велику сумку поставила поряд зі сміттєвими баками, відкрила, щоб було видно.

Розібрали все. Тетяна не дивилася хто саме, це не важливо, аби знадобилося людям. Свекрусі пропонувати не стала, у неї ж дочка, а чоловіка нема. Для себе залишила лише його великий светр.

Олена допомогла з переїздом. Одній з маленькою дитиною це було б важко зробити.

– З новосіллям! Живіть, не хворійте, дзвоніть, – радісно сказала Олена та поїхала.
***
Аліса пішла в дитячий садок, Таня влаштувалася на роботу. Якось приїхала свекруха. Адресу вона знала давно і вирішила провідати.

Таня думала, що свекруха вирішила спілкуватися мирно, все ж таки Аліса її онука. Але жінку привело до села зовсім інше.

– Я знаю, що ви збирали гроші на квартиру. Ти мусиш віддати половину мені, я ж мати. Скільки на рахунку мого сина? Будемо вступати у спадок.

– На його рахунку немає грошей. Його зарплату ми витрачали на життя.

– Не може бути!

– Може. Я була у декреті. Ми вирішили збирати саме мої гроші, але їх довелося витратити…

– Марнотратка!

– Їх довелося витратити на похорон!

– Похорон тобі сплатили, усі зібрали. Я бачила, як тобі віддавали конверт на похороні. Може ще що було.

– Гроші… так, гроші були. На похороні, в сороковий день мені теж передали гроші. Батько допоміг, сусіди… усі допомогли, окрім вас! Вам що треба? Грошей?

– Все, що тобі передали, треба поділити!

– Ні! Ці гроші відкладено на пам’ятник вашому синові. Ви ж напевно не братимете в цьому участі!

– Значить, гроші є. Сина мого не повернеш, а ось доньці дуже треба. Викладай чи переказуй, де вони в тебе?

– У надійному місці! А вам час додому! Я думала ви до онучки приїхали, а у вас на думці інше. Ідіть, або я викликаю поліцію! Приїдуть швидше, аніж у місті, відділення через дорогу.

– Знайшов собі скнару! Як одружився, то припинив нам гроші давати. А тепер взагалі нічого не витягнеш. Але нічого, онучка виросте…

– Виросте без вас, якщо ви не хочете нормально спілкуватися. Тільки не чекайте потім від неї нічого. Швидше за все бабусі в неї не буде.

Свекруха поїхала, невдоволена та зла. Що вона ще може вигадати? Невже для неї гроші важливіші за внучку?
***
Тетяна одружилася, коли Алісі було вже шість років. У неї нарешті з’явилася бабуся, яка приймала її так само як і своїх онуків, – вітчим замінив їй батька.

Батько Тані приїжджав до них, допомагав, коли це було потрібне. Та й Олена їх не забула. Приїжджала, доки не вийшла заміж за родича Тетяниного чоловіка.

Тепер вони стали ще ближчими, бо їздити вже не треба, – в одному селищі живуть.

Свекруха не з’являється, але це нічого не означає. Мало що ще прийде цій недолугій жінці в голову…

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки!