Мене просто якось здивувало, наскільки легко та швидко мама погодилася брати гроші з рідної людини. Адже вона розуміє, що мені довелося вийти на роботу, зокрема, через брак коштів

Так вийшло, що на шостому місяці декрету я мусила вийти на роботу. Для мене це, звичайно, неприйнятно. Мама повинна дбати про маленьку дитину, тому що в цей період між ними виникає тонкий, але важливий духовний зв’язок. І якщо його розірвати, невідомо, якими будуть їхні стосунки у майбутньому.

Справа в тому, що раптово сталося відразу дві важливі події: чоловіка понизили на роботі. Слава богу, хоч не з його вини. Просто у підприємства, на якому він працює, почалися якісь свої внутрішні проблеми. У зв’язку з цим наш фінансовий стан відчутно похитнувся.

З іншого боку, мій начальник запропонував мені вийти раніше. Місце, про яке я давно мріяла, звільнилося, але через величезну конкуренцію пізніше я б ніяк не змогла його отримати. Довелося погоджуватися. А двоє працюючих батьків та немовля — комбінація практично неможлива.

Довелося звернутися по допомогу до мами. Вона досить молода як для свого статусу бабусі. Тож навіть з такою маленькою дитиною може легко впоратися. Тим паче власний онук.

Вона мешкає недалеко, але треба своїми ніжками пройти кілька дворів. І таксі не викличеш, і йти не так уже й мало для жінки її віку. Але що вдієш?

У той момент, коли я просила маму доглянути свого внука, я була сильно на нервах. Вся ця історія з роботою чоловіка, з перерваним декретом і так далі вивела мене з колії. Ну і ось, я, щоб напевно досягти позитивного результату, запропонувала мамі оплачувати її час. Невелика сума декілька разів на місяць, так би мовити, за працю.

І вона погодилася. Я в глибині душі сподівалася, що вона мене зрозуміє. Адже, по-перше, няньчити рідного онука — це вже велика радість, хіба ні? Та й сама вона мені про це говорила. А по-друге, мене у дитинстві теж відправляли до бабусі. Тільки не так рано. Та й везли мене до села: на літо, подалі від друзів та міських зручностей.

Мене просто якось здивувало, наскільки легко та швидко мама погодилася брати гроші з рідної людини. Адже вона розуміє, що мені довелося вийти на роботу, зокрема, через брак коштів. Як так можна поводитися з рідною дочкою?

Звичайно ж, це зовсім не ті гроші, які ми з чоловіком витратили б на няньку. Ми цікавилися, то це зовсім інший рівень. Я сказала б, космічний.

І все одно, якось безсовісно виходить. Розповіла чоловікові — він відповів, що не влізатиме в цю ситуацію. Допомагає і допомагає, на кшталт невеликі гроші. Та ось тільки гроші зайвими не бувають. Це я у нас у родині головний економіст. Та й моя мама чоловікові хто, теща? Ось йому і по барабану на її ставлення до мене.

Коли я висловила (обережно висловила) матері своє невдоволення, вона відповіла, що, мовляв, я сама запропонувала платити за її допомогу. Крім того, пенсія у неї не надто велика, і все в такому дусі. Ну, а далі у нас навіть стався невеликий скандал.

Я поцікавилася у неї, як мені вчинити з нею у майбутньому? Коли вона стане слабкою, мені теж її доглядати? А хто це сплатить? Чи одразу віддати її в будинок для людей похилого віку?

Ви не подумайте, я не така зла, просто питання в контексті нашої розмови були правильними. Ну ось, а вона образилась і пішла. Хоча, як я розумію, відповісти їй не було що.

І все б нічого, насправді. Сварилися ми з нею вже не вперше. Ось тільки зараз це вийшло дуже недоречно. Бо сидіти з онуком мама більше не хоче. А на няню у нас самі розумієте, грошей зовсім немає. На всі мої прохання мама відмовляється. Не зважає навіть на те, що це її рідна кров. Що робити в цій ситуації, от що робити?

Чоловік сказав, що я маю все влаштувати буквально сьогодні-завтра. Інакше на роботу більше не вийду. А це означає, що моя кар’єра буде втрачена. Як мені тепер бути? Порадьте, будь ласка, хоч щось. Важливі речі стоять на кону.