Мене звуть Марина, мені 34 роки. Не заміжня (і ніколи не була), живу в Києві, маю хорошу роботу, вищу освіту і цілком собі щаслива. Правда, є одна проблема, яка не дає мені спокою: я дуже не люблю готувати

Здавалося б, у чому проблема-то? Не любиш – так і не готуй, хто ж тебе змушує? Але в тому-то і справа, що змушує. Я відчуваю постійний тиск близьких мені людей, яких чомусь дуже хвилює моє небажання стояти біля плити.

Наприклад, моя мама, яка цілком заслужено пишається своїми кулінарними талантами, витратила купу часу і нервових клітин на те, щоб долучити мене до кухарської справи.

Якщо в дитинстві діватися мені було особливо нікуди і я вимушено підпорядковувалася, то ставши дорослою, закинула цю справу, від чого зазнала величезне полегшення.

Для мене правда не проблема замовити їжу додому. Мене влаштовують ціни, мені подобається можливість вибору і я в захваті від того, що економлю величезну кількість часу, який мала б провести у плити.

Я не хочу займатися тим, що просто ненавиджу, тим більше займатися цим кожен божий день, але не можу собі цього дозволити з деяких моральних причин.

За дивною логікою моєї мами (яку я дуже люблю і поважаю, не дивлячись на нашу з нею «кулінарну війну») будь-яка жінка повинна вміти добре готувати і зобов’язана регулярно демонструвати оточуючим свою хазяйновитість.

Особливо прикро зауваження мами в дусі «ось тому від тебе мужики і збігають». Начебто і близька людина, яка мене любить і хоче мені добра, але такі удари під дих надовго вибивають мене з колії, змушуючи виправдовуватися і присвячувати її в нюанси свого особистого життя.

І що не гірко це визнавати, але мама права. Не дивлячись на те, що ми живемо в двадцять першому столітті, моїх чоловіків завжди засмучувало те, що я нічого не готую.

Ні, я б зрозуміла, якби їм довелося сидіти голодними, прийшовши додому з роботи, але ж їжі завжди повний холодильник. Замовити чогось смачненького за годину до обіду теж нескладно, для цього досить вийти в інтернет зі смартфона по дорозі додому. Пару кліків – і через годину кур’єр, ввічливо посміхаючись, розкладає обрані вами страви на кухонному столі.

Їжа є, причому їжа смачна, різноманітна і оплачена з мого гаманця – так в чому ж справа? Навіщо намагатися зіпсувати мені настрій фразами на кшталт «ти для мене не готуєш, значить, ти мене не цінуєш»?

Звідки таке бажання бачити мене в халаті і фартусі на кухні в моїй же власній квартирі? Що за культ домашньої їжі такий?

Вибачте, накипіло. Буду рада дізнатися, чому чоловіки так себе ведуть і чому для них так важливо бачити свою жінку біля плити. Комплекси мачо або що?