Мені 19 років і я закохалася у хлопця своєї мами. Хотіла почати жити окремо – не відпускають, а я вже не можу спокійно дивитися на нього. Дуже кохаю його

Моя розповідь – в якійсь мірі сповідь, тому що розповісти комусь іншому свою історію я не можу, тільки вам, тільки тим, хто мене не знає.

У мами з’явився чоловік. Дорослий чоловік, її ровесник, як ви самі розумієте, зазвичай дівчата мого віку (мені 19) в таких не закохуються. І для мене мої почуття стали шоком, більш того, вони повалили мене в жах, тому і пишу сюди. Не знаю, як бути.

Все почалося поступово. Спочатку я була обережна з Іваном, придивлялася до нього, тому що переживала за маму і не хотіла, щоб їй розбили серце. Краще б він виявився покидьком. Так я хоча б ненавиділа б його, злилася б, ревнувала. Але він виявився повністю позитивний, за всіма параметрами: красивий, спортивний, сучасний, при грошах. Він зі мною в спортзал, а потім з мамою – в театр, на наступний день нас обох по магазинах, через тиждень з моїми друзями на реп-концерт. Загалом, особистість максимально різнобічна, і цим шокує і … подобається.

Спочатку своїм почуттям раділа, бо прийняла їх за почуття дочки до батька. Рідного батька у мене ніколи не було, він нас з мамою кинув вже дуже давно, а тут такий приклад. Але потім я почала помічати, як тягнуся до його дотиків.

Що вечорами, коли ми дивимося телевізор, мама сідає за одну сторону, а я по іншу, і він обох нас обіймає. А я не фільмом захоплена, а його теплом, його запахом, тим, як по моєму волоссю проїжджає його подих, коли він сміється над якоюсь сценою. Слухаю його, відкривши рот. За будь-якого приводу його поради питаю, але, що найстрашніше – ночами заснути не можу, про нього думаю.

Ревную, уявляючи, що там у них з мамою за стінкою може відбуватися. Псих, тому що це моя мама, вона його любить, а він – її. І я не маю права на ці брудні, жахливі думки, тим більше, мама вперше за довгі роки знайшла своє жіноче щастя.

Пару тижнів тому сказала мамі, що хочу з’їхати. Мовляв, пора мені вже, доросла, та й обмежувати їх не хочу. Вона закричала. Заплакала, сказала, що я ще мала, що рано мені з’їжджати, ось як з’явиться хлопчик, з яким сім’ю захочу побудувати, тоді і з’їду. Іван її підтримав.

Відчуваю себе все гірше з кожним днем. Не їм, сплю погано. Намагаюся повертатися додому максимально пізно, щоб з ним не стикатися, але нічого не допомагає. Затягнуло в нього, як у болото, нікуди не дітися.