Мені 65 років, я виростила трьох дітей, але зараз почуваюся зовсім не потрібною нікому з них

Дуже гірко відчувати, що на старості ти нікому не потрібна. Хоча маю двох дорослих синів і доньку. Але кожен із них має свої турботи. І я для них не рідна людина, а просто тягар.

Я у 33 роки залишилася вдовою з двома маленькими дітьми. Не змогла довго бути сама, знову вийшла заміж. Здавалося, що все налагоджується, народила сина Ваню. Але через 9 років сталося розлучення…

Молодший вирішив залишитися з батьком. Я не була проти. Розуміла, що батько зможе дати йому значно більше, ніж я. Мені тоді було незрозуміло, як я хоч старших на ноги поставлю.

Але якось пережили. Діти виросли, пішли кожен своїм шляхом. Здавалося, що все буде гаразд. І на старості років я буду у колі сім’ї, у колі дітей та онуків.

А потім спочатку проблеми розпочалися у старшого сина. Він почав випивати, почалися сварки з невісткою. Потім почав напиватися все частіше, їхня родина затріщала по швах.

У результаті вона його вигнала, і він повернувся до мене. Тепер сидить без роботи на моїй пенсії, п’є і водиться з такими ж довбнями, як і сам. Жодної допомоги, тільки сором і головний біль.

Дочка пізно вийшла заміж, зятя привела до нас. Живуть вони погано, і в цьому вона звинувачує мене. Мовляв, це я винна, що ми живемо вчотирьох під одним дахом. Винувата, що вони постійно сваряться, що їм нема де заводити дітей.

Старший син претензій не ставить, його все влаштовує. Але здається, без мене йому теж стало б краще. А куди мені подітися?

Тільки у Іванка справи добре. Він уже давно поїхав до Німеччини, облаштувався там, добре заробляє. Ось тільки раніше раз на рік приїжджав у гості, а згодом перестав. Зрідка дзвонить, вже три роки його не бачила наживо.

Я вже неодноразово казала Вані, що нам тут разом тісно жити. Розповідала, що було б добре мені чи за місто переїхати, чи ще кудись. Але він нічого виразного так і не відповів.

Звичайно, я не напрошуюсь до нього до Німеччини. Не хочу бути тягарем, та й страшно так кардинально щось міняти у 65 років. Але я його мати. Він міг би допомогти мені купити якийсь невеликий будиночок, де я могла б спокійно доживати свої роки. Від старших дітей допомоги вже чекати не доводиться.