Мені б повчитися у свахи так любити себе, але совість не дозволяє

Моя сваха – це зразок, як треба любити себе і начхати на всіх. Себе вона любить просто до дурощів, мені б у неї повчитися. Тільки совість не дає начхати на всіх і жити тільки у своє задоволення.

У мене дочка, тобто сваха моїй дочці доводиться свекрухою. Що тут скажеш, і пощастило і не пощастило дочці одночасно. З одного боку, мама чоловіка до неї не бігає, розуму не вчить, з’являється лише після настирливих запрошень. А з іншого, допомоги від неї теж не допросишся.

– Я у своєму житті вже все, що повинна була, зробила. Сина на ноги поставила, квартиру купила, пенсію собі заробила, а тепер маю повне право жити на втіху, – любить примовляти вона.

Спочатку думала, що це вона перебільшує, але виявилося, що говорила вона чистісіньку правду. Має право жити на своє задоволення і користується ним на повну силу. Свої інтереси ставить набагато вище, ніж інтереси решти, навіть інтереси власного сина.

Почалося все ще з весілля. Молоді гроші на шикарне свято не мали, та й не хотіли вони гулянку на все село. Вирішили, що у нас на дачі й відсвяткуємо, якраз літо було – краса. Готувати теж збиралися самі – я, дочка, сестра моя теж приїхати раніше обіцяла, моя мама.

Сваху звали допомагати, але вона відмовилася. Сказала, що це взагалі свято молодих, ось їм, щиро кажучи, все й треба організовувати. А в неї взагалі запис до перукарні. І не приїхала. Точніше, приїхала, але вже коли все було готове, накрито і всі гості в зборі.

Поїхала зі свята вона теж одна з перших, від душі наївшись, напившись і натанцювавшись. Вона приїхала в гості, вона поводилася, як гість. Я ж за все весілля всього присіла кілька разів, а потім ми ще з сестрою все прибирали, мили, упорядковували.

Жодне свято вона не відзначала у себе вдома, жодне. Свій день народження десь у кафе, а решта свят ходила по гостях.

Навіть коли ми всі разом на шашлики збиралися, то вона ніколи нічого з собою не принесе, ні салату, ні пирога, максимум купить тістечка чи ці овочі привезе.

Сестра у мене все вражалась свахою. Каже, нам би, Таня, з тобою так вміти: прийшла, руки склала і сиди чекай, поки все подадуть. Ми ж так не вміємо, нам допомогти скрізь треба, а не сидіти без діла. Гості ж прийшли, догодити треба.

Я думала, що коли з’явиться онук, сваха хоч би з ним допомагатиме. Все-таки й допомога молодим потрібна, і самій цікаво з малюком посидіти. Але я помилилася і тут.

Сваха відразу сказала, що на неї молоді можуть не розраховувати, вона свою дитину вже виховала. Онукові вона, звичайно, рада, буде з ним грати та гуляти, але коли сама вважатиме за потрібне, а не постійно. Хоча вона вже на пенсії тоді була, а я ще працювала.

Так жодного разу й не посиділа. То в неї перукарня, то вона поїхала до санаторію, то пішла до театру. А одного разу просто сказала, що вона не хоче брати на себе таку відповідальність. Хоч і просили її нечасто, тільки коли молодим вже насправді не було куди звернутися.

Вже і моя сестра допомагала, ну ми з чоловіком звісно, навіть двоюрідна сестра дочки приїжджала, коли зовсім ніяк впоратися не могли. А ось сваха жодного разу не посиділа.

Дочка вже їй із принципу сама не дзвонить, а тій тільки й легше від цього. Молоді, як мухи в окропі, і дитина, і іпотека, і робота, а свекруха сидить нога на ногу, фотографії виставляє, як вона гуляє та відпочиває.

Мені б у неї, звичайно, повчитися, як так жити, щоб душа не боліла за близьких, та совість боюся не дозволить. Чи може так і треба робити? Як ви вважаєте?