Мені було 14 років, коли я дізналася, що батько та мати мені не рідні. Сказала мені про це двоюрідна бабуся, батькова тітка, та сама, яка мене завжди терпіти не могла

Мені було 14 років, коли я дізналася, що батько та мати мені не рідні. Сказала мені про це двоюрідна бабуся, батькова тітка, та сама, яка мене завжди терпіти не могла.

Я ніколи не здогадувалась, чому вона так ставиться до мене. Я просто не любила приїжджати до неї в гості та терпіти не могла, якщо вона з’являлась у нас. Мого брата вона просто любила, завалювала його цукерками та подарунками, а мені завжди говорила:
-Ти вже велика, які там тобі цукерки?

Мама і тато намагалися згладити кути, але дитину не обдуриш, і я точно знала, що баба Люда мене не любить.

Якось, коли тато потрапив до лікарні, а мама залишилася з ним, щоб доглядати та допомагати йому, нас відправили до баби Люди, бо інші родичі жили далеко. Брату Віті тоді було сім років, мені, як я вже сказала 14 років, діти цілком дорослі. І баба Люда без сорому та совісті змушувала нас допомагати їй.

Але якщо Вітя як допомога ходив з нею в магазин, щоб потім допомогти донести сумки, то я відмивала її будинок, мила посуд і працювала на городі. А потім вислуховувала, яка я криворука.

Якось я впустила на підлогу склянку, вона вислизнула у мене з намилених рук і розбилася. Баба Люда лаяла мене на чому світ стоїть і, не стримавшись, крикнула:
– Навіщо тебе тільки взяли з дитбудинку, криворуку таку!

Я дивилася на неї так, ніби переді мною стояло щось неймовірне. Баба Люда спочатку зам’ялася, а потім виклала все.
– Ну так! Тебе взяли у сім’ю з дитбудинку. Дітей у Свєти й Толі не було, ось вони й взяли тебе. А потім Свєта неочікувано опинилась в положенні та з’явився Вітя.

Я була підлітком, і ця правда приголомшила мене. Розчавила. Вивернула навиворіт. І це не просто голосні слова. Так було насправді. Тепер я почала сприймати все по-іншому.

Звісно, я ж не рідна. Кому я потрібна? Навіщо мене кохати? Мене до себе батьки взяли тільки тому, що сподівалися, що після такого доброго вчинку Бог пошле їм рідну дитину. Так і сталося. У них є Вітя, а я так…

Будь-які зауваження я сприймала в багнети, довго плакала, нікого не хотіла бачити. Відмовлялася розмовляти з мамою та татом. Замкнулась у собі. Одне тішило: баба Люда більше не з’являлася.

Тоді я почала думати про рідних батьків. Хотіла дізнатися, хто вони та чому я опинилася у дитячому будинку. Вірила, що сталося якесь непорозуміння. Мріяла їх знайти, але як це зробити – не знала.

Щойно мені виповнилося 18, я пішла з дому. Жити стала у гуртожитку медколеджу, в якому навчалася. Додому майже не їздила. І продовжувала шукати рідних тата та маму. Не розповідатиму як, але мені все-таки вдалося це зробити. І ось я, 23-річна дівчина, стою в якомусь брудному гуртожитку і дивлюся на жінку, яка явно не перший день пила і її очі каламутні та порожні:

-Хто ти? – Запитала вона.
-Ваша дочка, – відповіла я, не розуміючи, на що розраховувала.
-Яка ще дочка? – спохмурніла жінка і запустивши руку в немите волосся почала чухати голову.

Потім сказала:
– А-а-а. Ну так. Може за зустріч… Є гроші?
Грошей я їй дала. Небагато, але майже все, що в мене було. Залишила собі тільки на дорогу, щоб поїхати звідти якнайшвидше.

Мені вже було відомо, що рідна мати кинула мене у лікарні, написавши відмовну, а хто мій батько, не знала навіть вона сама. Коли мені виповнилося 4 роки, мене взяли у сім’ю тато та мама.

Отже, я поїхала до них, просила пробачення. Ми, наплакалися, тисячу разів освідчилися один одному в коханні, потім влаштували веселу сімейну вечерю вперше за довгий час.

Нині мені тридцять. Два роки тому я поховала біологічну матір, все сплатила і замовила у церкві молитву. Нехай Бог пробачить її. А я давно пробачила, адже якби вона тоді не кинула мене, я не зустріла б тата і маму, найкращих батьків у світі.