Мені ця панночка відразу не сподобалася. Очі в неї завидющі, руки загребущі. Тільки штамп у паспорт отримала, як одразу нумо міркувати, що мою трикімнатну квартиру треба розмінювати, половину віддати їм на житло, а то як це чоловік і без квартири. Ми з нею на цю тему посварилися

Син не в розлученні, живе зі своєю ненаглядною Оленкою, але свого слова зовсім не має. Невістка перед кожним моїм приходом висуває умову, скільки грошей я маю принести, а інакше до онука мене не пускають.

Одружилися вони два роки тому. Мені ця панночка відразу не сподобалася. Очі в неї завидющі, руки загребущі. Тільки штамп у паспорт отримала, як одразу нумо міркувати, що мою трикімнатну квартиру треба розмінювати, половину віддати їм на житло, а то як це чоловік і без квартири.

Ми з нею на цю тему посварилися, бо, по-перше, у мене є ще й дочка, а по-друге, з яких це… я повинна на догоду невістці розмінювати квартиру? Діти здобули освіту, старт у житті, а решту нехай наживають своїм розумом, бо нам із чоловіком свого часу нічого в руки саме не валилося.

Дочка в мене ще незаміжня, працює, взяла собі квартиру в кредит. У свій час жила зі мною, а квартиру здавала, щоб було простіше платити, але зараз уже живе окремо. Син же – тютя тютей. Самому нічого не треба, дружині до рота заглядає. А вона панночка з залізними зубами – жити зі мною вона не хоче, сама не з нашого міста, на оренді жити – не царська справа, своє житло їй подавай.

Мене і перспектива жити з нею в одній квартирі не гріла, але я б пішла на це, щоб вони змогли накопичити на перший внесок. А вже продавати та щось їм виділяти взагалі не маю наміру. От мене не стане, діти по половині квартири отримають у спадок, хай і знаються.

Я це все невістці й висловила, не соромлячись у висловлюваннях. А що, вона ж не соромиться. Вам, каже, мамо, чи не занадто жирно жити одній в трьох кімнатах? Я сина попросила, щоб він угамував свою дружину, але він щось незрозуміле буркнув тільки.

Не розумію, у кого син уродився. Ми з батьком бойові, сестра теж пробивна, а син як тюлень. Взагалі дивуюся, як він одружитися сподобився. Видно, у невістки дуже вже заміж свербіло, ось вона його в обіг і взяла.

З тієї розмови за квартиру ми з невісткою довго не спілкувалися. Син іноді дзвонив, але в гості не приходив, мабуть, дружина забороняла. Про те, що я стану бабусею, мені теж було сказано телефоном. Зворушливо, адже перший онук. Хотіла під цю справу з невісткою помиритися, подарунок купила, тортик, у гості прийшла, так вона там отрутою прискала, що онук народився в чужій квартирі, як безпритульник. Знову про квартиру почалась розмова.

Примирення не вийшло. Я з невісткою у положенні лаятись не стала, просто пішла. Думаю, якщо людина дурна, то це назавжди. То я до кінця строку її не бачила. Там і мені самій не до того було, лікарями бігала – здоров’я зовсім посипалося. На виписку мене теж не покликали, про те, що в мене з’явився онук, дізналася лише через тиждень – син вирішив зателефонувати.

Мене він запросив на оглядини, тут у розмову влізла невістка, сказавши, що з подарунком я можу не морочитися, а дарувати одразу гроші. Я не стала сперечатися, гроші так гроші, батькам видніше. Дістала заначку, адже не щодня онук народжується. Зібралася у призначений день і пішла.

Невістка з порога носа в конверт засунула і скривилася. Очевидно, п’ять тисяч для неї не гроші. В слух, правда, нічого не сказала, але по обличчю було видно, як вона незадоволена. З онуком я побачилася, краса, а не немовля, носик як у татка. Довго сидіти не стала, пішла додому.

Більше мене в гості не кликали. Я сама теж не нав’язувалась, таки поява дитини в сім’ї справа така, до неї звикнути треба. Але через три місяці я зрозуміла, що кликати мене і не збираються, тому сама зателефонувала синові й напросилася в гості.

Купила дещо внучку, тортик до чаю, пішла. На порозі мене зустріла невістка. Прийняла подарунки, подивилась і насупилась.
– Взагалі, я розраховувала, що минулого разу ви все зрозуміли. Нам ці ваші подачки не потрібні, на дитину нам потрібні гроші.

– І що, мені тепер щоразу, коли я до онука йду, конверт із собою брати?

– А ви як думали? Через вас ми живемо на оренді, працює один чоловік. Ви для онука не зробили нічого, тому хоча б грошей на його утримання давайте.

У мене в горлі перехопило обурення. Син усю цю нісенітницю чув, але нічого не сказав, так і стояв з дитиною на руках, очима плескав. Я розвернулася і вийшла за двері. Ще я перед якоюсь вискочкою не принижувалась! Купувати власне спілкування з онуком я не хочу.

Ми не спілкувалися майже рік. Вони мені не дзвонять, я їм. Але тиждень тому син вирішив набрати, нагадав, що в онука день народження, я можу прийти, тільки щоб про подарунок не забула. Невістка відразу перехопила слухавку та озвучила, скільки я повинна принести в подарунок. Сума дорівнювала моїй місячній зарплаті.

Я не пішла, бо таких грошей у мене просто не було. Мені вже довелося змиритися, що цього онука не маю, як і сина. Був би син, він би не дозволив своїй дружині шантажувати мене онуком. Нехай у своєму болоті самі варяться. Я не збираюся постійно платити за те, щоб побачитись із власним онуком.

Ще я подумаю, що зробити з квартирою, щоб навіть після моєї смерті ні м’якотілий синок, ні його хватка панянка від неї навіть шматочка відкусити не змогли.