Мені довелося доглядати за хворою свекрухою довгих п’ять років, хоча вона зненавиділа мене з першого погляду

Моя свекруха зненавиділа мене з першого погляду. Коли мій наречений Ігор привів мене знайомитися з батьками, вона тільки чмихнула і так глянула, що мені захотілося провалитися крізь землю.

На весіллі вона сиділа з похмурим виглядом і тільки зітхала, та прикладала хустку до очей. А після весілля почалося найцікавіше. Все, що я не робила, було неправильним і поганим.

Усі мої вчинки розглядалися через мікроскоп і піддавалися найсуворішій критиці. Коли у нас з Ігорем з’явилися діти, я думала, що серце Катерини Петрівни пом’якшає, але вона і їх не злюбила.

Ніколи не приголубила, не подарувала жодного подарунка, а згодом почала говорити, що рано чи пізно Ігор піде від мене і створить іншу справжню родину, а моїм дітям навіть аліментів не буде сплачувати.

Скільки я через неї сліз пролила, навіть уявити неможливо. І ось кілька місяців тому свекруху розбив інсульт, тепер її потрібно забирати з лікарні, і доглядати за нею.

Її потрібно мити, годувати, давати ліки, робити уколи, міняти памперси, та мало що ще знадобиться. Вона дуже погано говорить і володіє лише правою рукою.

Ігор запропонував мені звільнитися з роботи, та всю себе присвятити догляду за тяжкохворою матір’ю. Адже я за фахом медична сестра.

Коли я сказала, що в нього є сестра Ольга, і дочці простіше доглядати рідну матір, у родині спалахнув скандал. Ольга навідріз відмовилася забирати маму до себе, вона сказала, що не хоче провести своє життя, виносячи судно від хворої жінки.

Ольга молодша за мого чоловіка і звикла, що її вважають молодою та невлаштованою. Вона хоче жити у батьківській великій квартирі, а хвору матір, прикуту до ліжка, відправити до брата.

Якщо чесно, я дуже не хотіла кидати роботу і доглядати хвору свекруху. Але я розуміла, що Ігор її любить, і не могла вчинити інакше. Протягом п’яти років я виконувала все, що потрібно для Катерини Петрівни.

Потроху її стан покращився, але зовсім здоровою вона так і не стала. Я часто ловила на собі її погляд, сповнений болем та слізьми, які я приписувала її слабкості, та хворобі.

– Я вважала, що ти забрала у мене коханого сина. Я могла б у твоєму обличчі придбати дочку, але не зробила цього, пробач мені!  — одного разу насилу вимовила свекруха.

Я не скажу, що мені це було неприємно. А потім Катерина Петрівна запросила нотаріуса і написала на мене дарчу на квартиру та дачу, а також на гроші на банківському рахунку.

Ольга дуже обурювалася, приходила до матері, лаялася і вимагала, щоб та скасувала своє рішення. Але свекруха сказала, що тільки тепер зрозуміла, хто і як до неї ставиться по-справжньому.

Вже рік, як її не стало, а я намагаюся не згадувати все погане, що було між нами, адже життя все розставило на свої місця. Я навіть уявити не могла, що вона пом’якшає до мене! Ось так в житті буває!