Мені довелося виплатити кредит сестри, щоб вона залишила мою сім’ю у спокої

У нас із сестрою не склалися стосунки. Взагалі. Жодні. З дитинства Христина звинувачувала мене в тому, що мені дістається все найкраще, хоча це було не так. Саме вона була молодшою ​​та улюбленішою дитиною. Не скажу, що мені не вистачало батьківського кохання, але через її істерики мамі доводилося приділяти більше уваги їй.

Вона ж стала причиною, через яку я з’їхала з батьківського будинку, як тільки змогла. Нестерпно було бачити її кисле обличчя, коли ми перетиналися. По суті, вона мене просто вижила, хоч батько намагався якось з нею розібратися.

Так, прикро, але що вдієш, якщо вона така важка людина? З батьками я спілкуватися не перестала через це, але бачитися воліла у своїй квартирі.

У результаті жити самостійно сестра стала ближче до тридцяти, але продовжувала тягнути гроші у батьків, пригадуючи, що мені вони теж допомагали, коли я з’їхала. І їй було байдуже, що ті гроші були подарунком на свята чи весілля.

І так би ми й жили вдалині один від одного, якби мами й тата раптово не стало. Отак були люди й не стало через якогось недоумка, який купив права.

Організацією цієї сумної події повністю займалися ми з чоловіком. Христина те й робила, що плакала, заламувала руки від горя і звинувачувала мене в байдужості через те, що я так само не робила. А мені дуже хотілося б, але тоді я б не змогла організувати гідні проводи найдорожчим людям. Та й не звикла я плакати на публіці.

Після церемонії прощання вона спробувала зблизитися зі мною. Я була не проти, ми одні залишилися. Я наївно думала, що втрата нас зблизить, але не думала, що сестра робить це все спеціально.

Але правда, розкрилася, коли ми поїхали вступати в права спадкування. Нам дісталися дві квартири. Вони були приблизно однаковими, тож ніхто б не залишився в образі.

Ось тут сестра і почала активно мене підводити до думки, що весь спадок має дістатись їй. Вона, по-перше, молодша, по-друге, у неї сім’ї немає, щоб допомагати, і, по-третє, має великий кредит. Ось оформить квартири на себе, одну продасть, щоби з боргами розрахуватися, а другу здаватиме.

Я навіть розгубилася від такого нахабства. Так, я вже була одружена, але особливе багатство ми не мали, а житло я взагалі планувала сину на повноліття подарувати, щоб хлопчик жив окремо. Так їй і сказала, а вона навіть в обличчі змінилася.

– Ось ти егоїстка! – розлютилася Христина і знову ніби стала тією найменшою виразкою, через яку я колись пішла з дому. – Сестрі рідній допомогти не хочеш.

– Це ти егоїстка, що звикла жити чужим коштом, – різко відповіла я, не бажаючи її слухати. – У тебе ціла квартира буде, роби з нею, що хочеш, а свою спадщину я не віддам.

Вона прошипіла, що я пошкодую, і швидко пішла. Я подумала, що це звичайні погрози, за якими нічого не стоїть, але як я помилялася! Виявилося, що Христина досить мстива особа.

Спочатку вона почала розпускати чутки про мене, в яких йшлося, що я відібрала в неї її частину спадщини й це були найнешкідливіші. Вона говорила таке, що навіть повторювати соромно. Я просила її припинити, але вона вимагала квартиру за це. Ну, або кредит закрити, який теж був дуже значним.

Я не погодилася, а сестра пішла далі. Чутки вже пішли про мого чоловіка, а потім і про сина. І так майстерно вона переконувала людей, що з нами припинила спілкуватися частина нашого оточення. А вишнею на торті цього безумства стали колектори. Після першого ж їхнього візиту у чоловіка здали нерви.

Він сказав, що готовий виплатити за сестру кредит, аби тільки нам дали спокій. Довелося самим взяти кредит на ту суму і віддати сестрі на погашення вже її кредиту.

Під розписку, звісно, ​​у якій вона зобов’язалася б припинити з нами контакт і більше не шкодити нашій родині. На моє полегшення, Христина погодилася на ці умови.

Так ми й залишились із кредитом. Але ми з чоловіком справедливо вважаємо, що відбулися малою кров’ю, відкупилися від моєї сестрички. Вона, до речі, справно виконує свої зобов’язання та не з’являється на обрії. Сподіваюся, що так буде далі.