Мені іноді цікаво: а якби я була на місці сестри, мама б кинулася сплачувати борги, та робити ремонт? Зуб даю – ні

Мама та сестра зі мною не спілкуються через гроші. Я старша, мій батько, перший чоловік мами, живий і здоровий, ми чудово з ним спілкуємося.

Другий мамин чоловік, батько моєї сестри, пив. Мама з ним розлучилася, коли мені було сімнадцять років, а сестрі дванадцять.

Внаслідок розлучення, відбувся і розмін житла. Житло було вітчима. Мамі він купив однокімнатну, а собі двокімнатну квартиру.

Я пів року прожила з мамою та сестрою в однокімнатній квартирі, потім з’їхала. Навчання, оренда, одруження. З мамою більше не жила.

Ми із чоловіком взяли іпотеку. За однокімнатну квартиру ми платили щомісяця вісім тисяч гривень.

Два з лишком роки збирали гроші на машину. Зібрали двісті тисяч, зараз уже й не пам’ятаю, яким дивом.

Ми якраз ще тільки-но збиралися купувати машину, коли у сестри не стало батька. Сестра була єдиною спадкоємицею.

Оскільки, покійний пив, то його квартира була в гнітючому стані: борги за все, світла немає, гаряча вода перекрита, газу, здається, теж не було.

Мама і сестра хотіли якнайшвидше впорядкувати двокімнатну квартиру, щоб жити в ній, а не тулитися вдвох в однокімнатній.

Продавати мамину квартиру вони не думали, тож, шукали гроші скрізь, де могли, щоб сплатити борги та зробити, хоч би мінімальний ремонт.

Кредитів набрали! До мене та чоловіка вони теж звернулися. Хоча знали, що ми іпотеку сплачуємо!

– Чим зможете: грошима, роботою. Допоможіть!

– Здайте двокімнатну, – порадив їм мій чоловік. – Заробітчанам якимось, які ремонтами займаються. Гроші не беріть, нехай борги сплачують, ремонт роблять.

– Заробітчанам? Ні. Самі якось.

Нам натяки були. Прохання допомогти грошима, але без зазначення сум. Лише одного разу було названо конкретну суму.

– Треба сорок тисяч. Тоді гарячу воду під’єднають. Дайте, будь ласка. Можете взяти кредит, ми розписки напишемо, – зателефонувала мама.

Ми того дня подивилися дві машини. Вдома обговорили, власнику однієї з них зателефонували, та домовилися про купівлю, але він зміг призначити зустріч лише наступного дня.

Гроші у нас із чоловіком були, але, тільки на машину. Мамі ми відмовили. Сказала, що машину купили, тож на мілини.

Наступного дня ми з чоловіком забрали машину, яка нам дуже сподобалася. Після невеликого торгу, забрали її за двісті сорок тисяч.

За наявності двох квартир, одна з яких убита, мама та сестра могли знайти кілька виходів: здати, продати, взяти кредит під заставу нерухомості, почекати можна було, зрештою.

На себе вони набрали кредитів, ще й на нас вирішили набрати! А ми машину давно хотіли, гарували, як прокажені, ще й іпотеку платили.

Мамі про машину колись говорила, але схитрувала, сказала, що взяли кредит.

– А чого для нас не взяли? – дорікнула мама. – Сказали б у банку, що потрібна більша сума. Гаразд. Зять тепер за кермом. Він зможе у вихідні приїхати, допомогти сміття вивезти?

Чоловік з’їздив. Кілька разів вивіз на смітник повний багажник мішків зі сміттям і, звозив сестру в будівельний магазин.

Чоловік додому приїхав. Відразу, мама подзвонила, та мене вилаяла. Сестра у будівельний з моїм чоловіком їздила, знайшла у салоні договір купівлі-продажу авто.

А там дата покупки. Не той день, коли я мамі сказала, що машину купили, а наступний.

– Виходить, кредит ви взяли, гроші у вас вже були, а машину ще не купили, коли я вам дзвонила. Могли ж допомогти, а машину дешевше купити?

Дякую за допомогу, дочко! Поки я і твоя сестра надриваємося, ти добре себе почуваєш! Дякую! Бачити тебе більше не хочемо!

Мама мене навіть не вислухала. Домовленість, що машину буде куплено, була досягнута того ж дня, коли мамі було повідомлено про купівлю машини.

Вона просто причепилася! З того часу ні з мамою, ні з сестрою я більше не розмовляла. Якийсь час намагалася їм дзвонити, але безрезультатно.

Іпотеку ми із чоловіком виплатили. Платимо нову, оскільки двоє дітей, тільки платіж у два з половиною рази більший.

Машина у нас нова, ту стареньку продали, гроші використали, як перший внесок за нове авто. Ремонт був, навіть, два.

З чоловіком всяке бувало, якось, навіть, мало не розлучилися. Життя біжить, все змінюється. Лише образи мами й сестри настільки сильні, що навіть час їх не може вгамувати.

Знаю, що сестра одружена, у неї дитина. Мама з ними живе у двокімнатній квартирі сестри.

Ось так. Допомогу не надала – пішла геть із нашого життя! Чоловік каже, що непотрібні люди самі відпали. Дай, дай, дай, допоможи – з сімнадцяти років нічого іншого від мами й не чула!

Тато у мене добрий. Підтримає, допоможе, любить онуків, щиро нашими справами цікавиться. Ремонт у квартирі хотів робити, але передумав.

Сказав, що, коли його не стане, тоді я на свій смак все зроблю. Тіпун йому на язик, нехай ще шістдесят років проживе!

Мені іноді цікаво: а якби я була на місці сестри, мама б кинулася сплачувати борги, та робити ремонт?

Зуб даю – ні! Так що, чоловік має рацію – непотрібне саме відпало! Ви з ним погоджуєтеся?