Мені роками не вдавалося, а нова невістка за три дні поставила свекруху на місце

Ольга стояла над обробною дошкою та нарізала овочі для салату. Свекруха Лідія стояла над душею.

– Ольго, ти не так ріжеш! Треба тонше! Я Ігореві завжди тонко різала. Він звик.

Жінка мовчки взяла інший ніж. Різала тонше. Десять років так. Слухала поради, кивала, переробляла. Лідія Сергіївна завжди знала краще. Як готувати, як прибирати, як дітей виховувати.

Ігор не втручався. Казав, що мама хоче допомогти, а не скривдити. Ольга терпіла. Сподівалася, що свекруха оцінить її старання. Але, чим більше поступалася, то сильніше тиснула Лідія.

Все змінилося, коли молодший син Лідії Сергіївни, Денис, одружився з Катериною. Дівчина працювала юристом, жила окремо від батьків уже п’ять років, звикла до самостійності.

Перша зустріч із матір’ю чоловіка тривала три дні. Лідія Сергіївна приїхала до молодят познайомитися з невісткою.

Перший день розпочався зі сніданку. Катя приготувала омлет та тости. Свекруха сіла за стіл, скуштувала.

– Денисе, ти це їси? Омлет пересушений. Я тобі завжди робила ніжний, повітряний.

Катя спокійно відпила каву.

– Денис їсть із задоволенням. Ми обоє любимо такий омлет.

Свекруха спохмурніла.

– Ти вмієш готувати? Може, я тебе навчу?

Дівчина ввічливо усміхнулася.

– Дякую за пропозицію, Лідіє Сергіївно. Але ми з Денисом робитимемо так, як вважаємо за потрібне в нашому будинку.

Лідія здивувалася. Ніхто раніше їй так не відповідав. Ольга завжди слухалася, кивала, дякувала за поради.

– Я просто хочу допомогти, – почала свекруха.

Катя кивнула.

– Розумію. Але допомога хороша тоді, коли її просять. Якщо нам знадобиться порада, обов’язково запитаємо вас.

Денис промовчав, та взяв дружину за руку під столом. Підтримав.

Лідія замовкла. Доїла сніданок мовчки. Потім пішла оглядати квартиру. Заходила в кожну кімнату, чіпала речі, коментувала.

– Штори якісь темні. Треба світліші. Я допоможу вам вибрати.

Катя йшла слідом.

– Нам подобаються темні. Вони створюють затишок увечері.

Свекруха відчинила шафу в спальні.

– Ой, а речі як недбало складені.

Дівчина наполегливо зачинила дверцята шафи.

– Лідіє Сергіївно, це наша шафа! Ми самі вирішуємо, як складати речі!

Жінка подивилась на невістку здивовано. Такої зухвалості вона не чекала.

Другий день розпочався з походу в крамницю. Лідія Сергіївна запропонувала поїхати разом, вибрати продукти. У крамниці вона командувала.

– Беріть цю ковбасу. Денис її любить. А ці йогурти не беріть, там хімія.

Катя поклала у кошик ті йогурти, які обрала сама.

– Ми їмо саме ці. Нам подобаються.

Свекруха взяла іншу упаковку.

– Але ж Денис – мій син. Я знаю, що йому потрібне.

Дівчина спокійно повернула упаковку на полицю.

– Денис тепер мій чоловік! Ми разом вирішуємо, що купувати!

Лідія Сергіївна почервоніла. Хотіла заперечити, але промовчала.

Увечері свекруха спробувала критикувати зовнішній вигляд невістки. Катя прийшла з роботи в джинсах та светрі.

– Ти так ходиш на роботу? Мені здається, жінка має бути завжди при параді.

Невістка сіла на дивані.

– Мій зовнішній вигляд – це моя особиста справа та справа вашого сина, який мене вибрав. Давайте не обговорюватимемо це!

Лідія Сергіївна здивувалася. Ольга ніколи так не відповіла. Завжди вибачалася, переодягалася, намагалася догодити.

– Я ж з найкращих спонукань, – спробувала виправдатися свекруха.

Катя кивнула.

– Розумію. Але ваші спонукання не дають вам права обговорювати мій одяг!

Денис сидів поруч і мовчки підтримував дружину. Для матері це був шок. Син завжди був на її боці, захищав, виправдовував.

Третій день і зовсім розпочався зі скандалу. Лідія прокинулася у поганому настрої. За сніданком почала нападати.

– Ви невдячні. Я до вас приїхала, хотіла допомогти. А ви мене відштовхуєте! Не цінуєте!

Катя відклала виделку.

– Лідіє Сергіївно, ми вас поважаємо. Але повага – це дорога із двома смугами. Ви шануєте наші рішення, ми шануємо вас!

Свекруха встала.

– Я старша! Ти мусиш мене слухати!

Дівчина похитала головою.

– Я не повинна. Я ваша невістка, не дочка! У нас своя сім’я, – свої правила.

Лідія Сергіївна різко підвелася і пішла збирати сумку.

– Тоді я їду. Якщо я тут не потрібна.

Катя спокійно кивнула.

– Як вирішите. Ми будемо раді бачити вас знову, коли ви навчитеся поважати наш вибір.

Свекруха стояла у передпокої, чекала, що Денис її зупинить. Скаже: мамо, не йди, ми все виправимо. Але син мовчав.

– Денисе, ти дозволяєш їй так зі мною розмовляти?

Чоловік обійняв дружину.

– Мамо, Катя має рацію. Ми дорослі люди. В нас своє життя. Приїдь у гості, коли захочеш. Але без порад та критики.

Лідія Сергіївна зблідла. Схопила речі і пішла, грюкнувши дверима.

Ольга дізналася про це від Ігоря, свого чоловіка, а йому в подробицях про візит матері розповів брат Денис. Чоловік розповідав про це Ользі обурено.

– Уявляєш, Катька маму образила. Вигнала прямо. А Денис ще на її бік став!

Жінка слухала мовчки. Усередині росло дивне почуття. Заздрість? Катя за три дні зробила те, що Ольга не змогла за десять років.

За тиждень Лідія Сергіївна зателефонувала Денису. Говорила стримано.

– Синку, як справи?

– Добре, мамо. Як ти?

– Нормально. Слухай, я подумала. Може, я правда не мала рації. Лізла не в свою справу.

Денис здивувався.

– Серйозно?

Мати зітхнула.

– Так. Ви дорослі. Вам видніше, як жити.

Після цього Лідія Сергіївна змінилася. Стала стриманіше з обома сім’ями. До Дениса приїжджала лише на запрошення. Поради давала тільки, якщо просили.

З Ольгою теж пом’якшала. Рідше критикувала, менше втручалася. Але старша невістка не раділа. Вона дивилася на Катю і відчувала гіркоту.

Чому у неї не вийшло? Чому вона десять років терпіла, а ця Катя за три дні здобула повагу?

На сімейній вечері жінки сиділи поряд. Лідія Сергіївна розливала чай.

– Катю, хочеш із лимоном, чи з медом?

– З лимоном, дякую.

Свекруха кивнула, налила. Ольгу навіть не спитала. Налила, як завжди.

Старша невістка дивилася на це і злилася. Катя отримала те, що Ольга мріяла роками. Повагу свекрухи.

Після вечері жінки залишилися на кухні мити посуд. Ольга не витримала.

– Як тобі вдалось?

Катя здивувалася.

– Що вдалося?

– Поставити Лідію Сергіївну на місце. Я десять років намагаюся.

Дівчина витерла тарілку.

– Я просто не дозволила порушувати свою зону комфорту. З першого дня.

Ольга помовчала.

– А я завжди намагалася їй догодити. Думала вона оцінить.

Катя похитала головою.

– Чим більше поступаєшся, тим більше вимагають. Це психологія. Потрібно відразу позначити, де твоя територія.

Старша невістка зрозуміла. Проблема була не у свекрусі. Проблема була у ній самій. І в Ігорі, котрий ніколи не підтримував дружину так, як Денис підтримував Катю.

Ольга подивилася на невістку і відчула ще більшу заздрість. Катя була не просто впевнена. Вона була вільна. Робила те, що хотіла. Не боялася конфліктів. І чоловік її боронив.

А Ольга десять років прогиналася під свекруху, сподіваючись на подяку. А отримувала лише більший тиск. Тепер міняти щось було пізно. Ігор звик, що дружина поступається. Лідія Сергіївна звикла нею командувати.

Жінки стали мити посуд мовчки. Катя пішла до чоловіка. Ольга залишилася на кухні, розуміючи, що нічого не зміниться, бо для цього потрібні залізні нерви, та чоловік, який би став на її бік! Тож марно намагатися…

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки та підписуйтеся на сторінку!