Мені сорок п’ять років, я ні якась бізнесвумен, у мене немає величезних статків. Я звичайна продавчиня у супермаркеті. Все життя кручуся, намагаюся, щоб все було не гірше, ніж в інших

Мені сорок п’ять років, я ні якась бізнесвумен, у мене немає величезних статків. Я звичайна продавчиня у супермаркеті. Все життя кручуся, намагаюся, щоб все було не гірше, ніж в інших.

З особистим життям у мене з юності не склалося. У двадцять років закохалася по вуха в одного красеня, а він втік від мене, як тільки я сказала, що чекаю дитину. Донька в мене все одно зʼявилася. Дякую мамі велике – перші роки вона мені допомогла і фінансово, і морально.

Тепер вже дочка велика, я їй вищу освіту дала, вона юрист. Що мені вартувало вивчити Оленку на платному? Це окрема історія. І кредити брала, і у знайомих займала, перезаймала, і собі у всьому відмовляла. Але, дякувати Богу, освіту донька здобула.

Зараз з’їхала від мене, квартиру винаймає, мені навіть іноді грошенят намагається підкинути. Я не беру, бо вона молода, їй більше треба. А я на свою зарплату проживу.
Мамі зараз за сімдесят, хворіє вона сильно, ледве ходить. Хотіла до себе її забрати, то вона не хоче, їй у своїй квартирі комфортніше. Ось я і розриваюся між роботою, своєю квартирою та квартирою мами. Прибираю в неї, готую, перу, мию маму, а потім – до себе, відсипатись перед роботою.

З особистим життям, як я вже говорила, зовсім ніяк. Але нещодавно зустріла я одну людину. У мене у ванній кран зламався, прийшов сантехнік, молодий чоловік.

Роботу свою швидко зробив, я його потім пирогом з м’ясом та картоплею почастувала. Посиділи, побалакали. І так мені добре було у його суспільстві! Затишно…

Гришко розповів, що сам він з дитбудинку, був одружений, розлучився, дітей немає. Живе у сусідньому будинку у квартирі, отриманій від держави. Пішов він від мене тоді пізно, ми телефонами обмінялися просто, по-дружньому.

Він дзвонив кілька разів, ми знову балакали. І знаєте, після спілкування з ним мені літати хотілося, сміятися та співати. Прямо юним дівчиськом себе почувала.

А потім він із квітами прийшов до закриття супермаркету. Я вийшла надвір і розгубилася. Стою червона, як рак, а він квіти простягає та посміхається. А троянди такі гарні!

Ми того вечора гуляли з ним допізна. Був теплий літній вечір, світили ліхтарі, повз поспішали перехожі, їхали кудись автомобілі, а ми нікого не бачили та не помічали. Ішли обійнявшись, цілувалися. Гриша тієї ночі в мене лишився. А вранці він сказав, що до мене переїжджає. Я була зовсім не проти!

На роботі дівча мене запитали, що це за хлопець учора мене зустрічав біля магазину.
– Це мій хлопець, – посміхнувшись, сказала я.
– Такий молодий? – пирхнули колеги, – та він же хлопчик зовсім! Валю, тобі б когось солідніше треба. А це якийсь аферист. Обере тебе, як липку, і втече.

Я тільки плечима знизала. Ось що в мене брати? Квартира й та на доньку записана. А багатомільйонних рахунків у банках у мене зроду не було, тільки зарплатна та кредитна картка є. Відмахнулася я від своїх колег як від настирливих мух і все.

А потім Олена побачила Гришка у моїй квартирі. Дуже здивувалася, що то за мужик? Думала, що я квартиранта пустила. А коли все дізналася, зробила великі очі.

– Мамо, ти що твориш? – Прошепотіла вона мені, вибравши хвилину, коли Гриша вийшов з кімнати, – він наскільки тебе молодший?
– На п’ятнадцять років, – трохи зашарівшись, відповіла я, – а що?

– Нічого! Ти глянь на себе в дзеркало! Ти ж тітонька! А він молодий хлопчик. Його дівчата мого віку цікавити повинні. Ви не підходите один одному.

Тут Гриша зайшов, Олена попрощалася, кинувши на прощання погляд на мого чоловіка.

А я в дзеркало потім подивилася на себе, наче збоку. І, справді, тітонька. Трохи повненька, зморшки біля очей. А Гриша? Він же красень. Високий, статний блондин. Дочка, мабуть, має рацію не пара я йому.

– Гриша, а навіщо я тобі? – Запитала я його прямо. Він здивовано підняв брови, а потім засміявся.
– Що, народ хвилюється, думає, я тебе дурити буду?
– Саме так, – зізналася я.

Він обійняв, поцілував і сказав, що ніхто йому не потрібний, крім мене. Я для нього найкраща жінка на світі. А вік – це дрібниці. Увечері мені мама зателефонувала і сказала, що знає все від Оленки про мого друга. І такими словами мене лаяла матуся, що захотілося плакати.

Ось за що? За те, що я багато років, забувши про себе, допомагала їй? Так, я вдячна мамі за те, що перші роки допомогла підняти Оленку. Але за все я вже відплатила сповна своєю турботою та увагою. Можу ж хоч трохи побути щасливою сама! Все це я сказала мамі.

У відповідь вона мене обізвала занепалою жінкою і кинула слухавку. А днями прийшла Олена, коли мене не було, і відкрито спокушала мого Гришка. Як вона потім зізналася, перевіряла його так на благородність. Гриша тільки посміявся і запропонував разом борщ зварити до мого приходу. Олена образилась і пішла.

Гриша мені потім усе сам і розповів. Не чекала я від дочки такої підлості. Але й злитися на неї не могла, бо люблю її більше за життя. І Гришку люблю, а він мене, я це точно знаю!

Можливо, на підсвідомому рівні через недоотримане материнське кохання його до мене і тягне, не знаю. Але нам так добре вдвох. І я вирішила: хоч рік, хоч розпушеною. Мені здається, я заслужила на цю радість.