– Мені вистачило минулого розлучення, ложки з виделками ділили, більше ніякого штампа, – заявив мені мій чоловік

З Андрієм ми вже п’ять років разом, але заповітних слів “виходь за мене” так і не пролунало. Тепер зрозуміла, що й не прозвучить.

Мені було сказано, що він вже один раз обпікся – при розлученні вони з дружиною ділили все, аж до столових приладів. А тепер він нічого ділити не збирається.

У минулого шлюбі Андрій із дружиною не нажив дітей. Якби в нього там були діти, я навіть з ним не зв’язалася б, не потягнула б я такі стосунки. А так – ну було розлучення то й було, вже не двадцятирічний хлопчик, вже під сорок років людині. Зараз розлученням вже нікого не здивуєш.

Ми зустрілися з ним через три роки після зазначених подій. Я влаштувалася на нове місце роботи, та й ділові відносини швидко переросли в дружні, а потім і в романтичні. На роботі ми цього, звичайно, не афішували, та й перетинаємося ми там тепер рідко – він перевівся до іншого відділу.

Спочатку зустрічалися в нього, він винаймав житло і накопичував на іпотеку. Я ж жила у своїй однокімнатній куди й запропонувала йому перебратися.

Хотілося засинати та прокидатися в обіймах у коханого чоловіка. Він не чинив опір і швидко перевіз речі.

Побут налагодився якось сам собою. Комуналку платили разом, продукти купували по черзі, а за рештою фінансів один одного якось не стежили. Якщо планувалася якась поїздка, то оцінювали свої фінансові можливості та складалися разом.

Приблизно через рік наших стосунків я познайомила його зі своїми батьками, згодом ми з’їздили до родичів. Мої батьки вітали його зі святами, він їх, його родичам ми разом дзвонили. Все було дуже добре.

Я не хотіла форсувати події – нехай усе йде, як іде. Добре ж живемо, навіщо кудись поспішати?

Про дітей поки не йшлося, бо Андрій продовжував накопичувати на свою квартиру, він хотів двокімнатну. Скільки він вже назбирав, я не питала, він це робив сам, без моєї участі, і я туди не лізла.

А з усіх боків все частіше лунали питання – ну коли ж ви вже одружитеся. Ми жартували, але самі між собою цю тему ніколи не порушували.

Я собі думала, що ось зараз він назбирає на квартиру, купить її, оформить на себе, щоб у нього була окрема дошлюбна власність, і тоді зробить мені пропозицію.

Торік нарешті накопичилася необхідна сума, я навіть їздила разом з Андрієм вибирати квартиру, бо виявилося, що він мало що в цьому розуміє. Така довіра мені лестила. Купив Андрій собі гарну двокімнатну з великою кухнею.

Ось начебто і квартиру куплено, і ми туди їздимо ремонт робити, а пропозиція все ніяк не надходить. Заспокоювала себе, що ремонт доробимо, переїдемо, і тоді точно все буде.

Місяців сім тому ми переїхали, мою квартиру здали, стали обживатися у новій. Начебто все нормально, все добре, але хочеться вже розуміти статус стосунків. Я його дівчина, я його дружина, співмешканка – хто я йому? Це питання я і поставила нещодавно Андрію.

– Ти моя жінка. Чим тебе цей статус не влаштовує? – здивувався він.

Та всім. Тому що цей статус ні про що не говорить. А якщо діти з’являться, а якщо з кимось із нас щось станеться. Адже навіть інформацію з лікарні можуть одержувати лише родичі. Статус “мій хлопець/моя жінка” законом не врегульований.

Андрій подумав, а потім відповів, що якщо будуть діти, то він їх запише на себе і без штампа, у дітей будуть і мати, і батько. Цього цілком достатньо, а щодо всього іншого, то будь-яке завдання має кілька шляхів вирішення.

На запитання, до чого такі складнощі, якщо можна просто розписатися, Андрій психанув.

– Мені одного разу вже вистачило! Ділили потім ложки, виделки та нерви один одному мотали. Досить, награвся. Жодного штампа, а якщо тебе не влаштовує, то де вихід, ти знаєш!

Того дня я пішла ночувати до батьків. Вони ні про що не питали, я нічого не говорила. Наступного дня Андрій мені дзвонив, просив вибачення за різкість, хотів помиритися.

Але принципова його позиція не змінилася – штамп йому не потрібен.

– Добре живемо, чого тобі не вистачає? Штамп від розлучення ще нікого не рятував і стосунки міцніше не зробив.

– Я це розумію. Але для мене штамп у паспорті – це якісь певні гарантії для мене та наших можливих дітей. Випадки в житті бувають різні, а опинитися на старість у розбитого корита я не хочу. Це зараз у нас у кожного є тільки своє, але може з’явитися і спільне.- в сльозах сказала я йому, але Андрій був непохитний.

Тим більше Андрій чомусь одразу думає на тему розлучення, що теж поганий дзвіночок.

Та й батьки, принаймні мої, не мене зрозуміють, якщо ми так і житимемо без реєстрації стосунків, і тим більше плануватимемо дітей. Я й сама цього не зрозумію. Ні дружина, ні співмешканка, ніхто – навіщо мені це?