Мені за поведінку чоловіка соромно. А ще дуже неприємно, але в голову закрадаються думки: ось зараз він так вчинив із моїми батьками, а де гарантія, що через якийсь час він так не вчинить зі мною? Накопичимо ми на квартиру, а він вирішить, що тепер я дратую його і треба обірвати контакт. Не хочу про це думати, але в житті різне трапляється, а неприємні дзвіночки вже є

Раптом для себе з’ясувала, що чоловік у мене лицемірною особою виявився. Поки ми в ямі сиділи, допомога батьків була потрібна, так у нього від усмішки обличчя сяяло.

А тепер ми самі стали вибиратися потихеньку з фінансової прірви, і відразу його приїзди моїх батьків дратувати стали. Це змушує замислитись.

Чотири роки минуло з моменту нашого весілля. Усі чотири роки мої батьки нам допомагали й грошима, і руками, і порадою, нічого не вимагаючи натомість.

Відразу після весілля ми ніби почали накопичувати на квартиру, але тут з’ясовується, що я при надії, хоча ми й намагалися уникнути цього.

Свого житла немає, до батьків жити не підеш – там двокімнатна, де живуть мама, тато і бабуся. Батьки чоловіка живуть далеко.

На кредит ми не назбирали, та й не змогли б ми на одну зарплатню чоловіка його виплачувати. Тож це питання перенеслося на час, коли я з декрету вийду.

А поки що треба було якось облаштовуватися на тому місці, де ми тоді були. Купували ліжечко, візок та все інше, що було необхідно для малюка.
Звичайно, батьки допомагали сильно, але за допомогу не змушували за в ноги кланятися та дякувати. Просто брали та робили.

Чоловік тоді жодного гонору не виявляв. Завжди посміхався моїм батькам, шанобливо звертався, дякував за допомогу, ніколи не було й розмов, щоби відмовитися від неї.

Мене таке ставлення тішило, я дуже переживала, що у чоловіка зіграє гордість і він почне відмовлятися від допомоги батьків.

Він же самостійний дорослий чоловік, він же і сам все може, нехай гірше і рідше, але може. Тому й не треба нам допомоги від усяких там. Але ці мої побоювання були марними. Чоловік спокійно сприймав, що батьки для онука багато купили, купили нам для ремонту шпалери на свій смак, приносили продукти.

Він з усмішкою їх зустрічав, коли після виписки вони щодня приходили до онука. Поява на світ дитини далась мені важко і без маминої допомоги просто не впоралася б.

Мені майже два тижні з ліжка встати важко було, які вже тут домашні турботи та дитина. А мама з татом приходили, допомагали з дитиною, і з домашніми справами.

І жодного разу чоловік із цього приводу нічого не сказав. Тільки з усмішкою дякував і казав, що має золотих тестя і тещу. Навіть наодинці зі мною він жодних претензій не висловлював.

Дитина дорослішала, я вже освоїлася і звикла, допомога батьків стала не такою всеосяжною. Вони рідше приїжджали, але все одно допомагали грошима, продуктами, забирали онука, щоб ми могли відпочити.

До речі, батьки самого чоловіка лише кілька разів за ці чотири роки дзвонили, не кажу вже про те, щоби приїхати і якось допомогти.

Але я таки успішно відсиділа декрет, вийшла на роботу, у чоловіка пішли кар’єрні зрушення. Загалом, можна було тільки радіти, але ситуація стала змінюватися не на краще.

Ситуація, я маю на увазі щодо моїх батьків. Раніше, коли ми потребували допомоги, чоловік був радий будь-якому візиту батьків.
Нині вони почали його дратувати, хоч і приїжджають вже набагато рідше, раз на тиждень чи два. Але у чоловіка реакція на них така, начебто вони йому життя спаскудили.

Вже не такий привітний, буркне “добрий день” і закриється в кімнаті. Ще й з таким виглядом, ніби вони йому винні грошей і не віддають.

Я питала, що сталося, але нічого зрозумілого він сказати не зміг. Почав щось “у нас своя родина, скільки можна до нас лізти, коли нам вже дадуть спокій”.

Коли йому мама джинси нові привозила, бо в нас грошей їх купити не було, щось про спокій і свою сім’ю він не казав жодного слова.

А тепер мої батьки стали заважати та дратувати. Вони теж бачать, що ставлення змінилося. Ми ж тепер їх допомоги не потребуємо.

Мені вони нічого не говорили, як і чоловікові, але висновки зробили та тепер звуть зазвичай до себе в гості. Я їжджу із сином, чоловік не їздив жодного разу за останні кілька місяців.

Навіть на новий рік він влаштував скандал і заявив, що треба відзначати своєю сім’єю, тобто без моїх мами та тата. Натомість потім виявилося, що запросив своїх друзів.

Мені за той епізод досі перед батьками незручно, хоч вони знову промовчали. А ось я почала замислюватися, чи варто далі продовжувати жити так, як нав’язує чоловік.

Він себе здобувачем відчув, це добре, але ж має бути якась подяка до людей, які тебе стільки часу годували, напували та одягали! І це тоді, коли власні батьки його навіть із днем народження не щороку вітають.

Мені за поведінку чоловіка соромно. А ще дуже неприємно, але в голову закрадаються думки: ось зараз він так вчинив із моїми батьками, а де гарантія, що через якийсь час він так не вчинить зі мною?

Накопичимо ми на квартиру, а він вирішить, що тепер я дратую його і треба обірвати контакт. Не хочу про це думати, але в житті різне трапляється, а неприємні дзвіночки вже є.