– Ну і йди! – гукнула Ірина своєму чоловікові Вадиму, який вийшов зі своїми речами з квартири.
Двері зачинилися і запала тиша.
Ірина одразу ніби відчула цю тишу, вмостилася в крісло і дала волю сльозам…
– Ну й хай іде, кинув, і нехай, якось проживу без нього, зрадника! Просто двадцять п’ять років сімейного життя не викинеш, та й дочка із сином нагадуватимуть завжди про цього пройдисвіта. Добре хоч діти дорослі, донька одружена, а син закінчив інститут і працює.
Вадим пішов до молодої жінки на вісімнадцять років молодшої за нього.
Так і сказав:
– Мені захотілося чогось іншого, а ми з тобою багато років прожили і кохання пішло, залишилася звичка. Так що Іринко прощавай, іду я. Дітям я сам поясню, думаю, що вони зрозуміють мене, а якщо ні, то не знаю… Хай як хочуть.
ЖІнка не повірила своїм вухам. Але Вадим таки пішов…
…Ірина уже близько трьох тижнів намагалася впоратися з переживаннями, але сили були не рівні і зневіра ніяк не йшла.
Бачити нікого не хотілося, але в суботу прийшла її подруга Катя, тож довелося відкрити двері.
– Привіт, Іринко, все переживаєш? – якось хитро запитала вона.
– Катю, давай не будемо про це?
– Ще чого, а от і будемо, ще й як будемо! Подумаєш біда – мужик покинув!
– Не просто мужик, а чоловік, з яким я прожила двадцять п’ять років.
– Ой, ти тільки мені це не говори, як-не-як я через це пройшла і нічого впоралася. Я тоді залишилася з дитиною, а твої діти – дорослі. Так що геть нудьгу, будемо святкувати!
Вона дістала пляшку дорогого ігристого.
…Подруги обговорювали мужиків довго. Катя говорила із властивою їй впевненістю і неласкавістю до чоловіків:
– Ми їх годуємо, перемо їм, плекаємо, а вони… Так і дивляться на ліво, так і хочуть зрадити. Захотіли – пішли, захотіли – прийшли. Все Іринко, ми з тобою цих мужиків… Знати більше не хочемо, всі вони недолугі і терпіти їх ми не можемо. Ось прямо з сьогоднішнього дня!
А, до речі, у тебе коли відпустка?
– У мене через десять днів, – відповіла з усмішкою Ірина.
– От і добре, а в мене з наступного понеділка, тож вирушаємо з тобою на море.
– Куди-и-и? – здивувалася Ірина. – Я взагалі-то хотіла до доньки…
– Почекає твоя донька, спочатку треба тобі свої нерви і таке інше пілікувати. Уяви, ми з тобою дві вільні й красиві молоді жінки, самодостатні, засмагаємо на пляжі, купаємось, і жодних чоловіків. Краса! – замріяно закотивши очі, промовила Катя.
– Так молоді, мені наприклад, через два роки пʼятдесят буде, – відповіла Ірина. – А тобі через три.
– Ой, Іринко, ну що таке пʼятдесят? На тебе подивитися, то можна тридцять п’ять дати максимум. Так що вперед ми ще ого-го! Головне на скільки ти почуваєшся, от я наприклад, почуваюся взагалі на двадцять п’ять, – голосно засміялася Катя.
Через тиждень Катя зателефонувала подрузі:
– Ну, що збираєшся?
– Куди?
– Як куди? Я вже квитки нам взяла, ми ж з тобою домовились! – здивувалася Катя.
– А-а-а, то ти це серйозно говорила, а я думала, так… Ну, в мене ще є чотири дні, зберуся…
– Їдемо до моєї тітки Марії. Вона вже в курсі, тож добре відпочинемо. Їдемо поїздом.
Невдовзі Ірина з Катею лежали на пляжі, купалися із задоволенням, а вечорами прогулювалися по місту і сиділи в кафе на березі моря.
Чоловіки залицялися до них, вони сторонилися від них.
Всі знають, що на відпочинку особлива атмосфера, що сприяє флірту, тому чоловіки так і дивилися на двох красунь.
Коли Каті особливо не подобалися чоловіки, які напрошувалися, щоб її провести, вона їх відшивала:
Чоловіки швидко зникали, а подруги сміялися.
Але Ірині вже не хотілося бути такою, а все тому що вона вже який день дивиться на чоловіка, який відпочивав неподалік від них.
Вона відчувала на собі його серйозний погляд. Чомусь в неї пробігали мурашки. Чоловік купався, засмагав і читав книжку. Він уподобав місце неподалік подруг. Не красень, але нічого такий, на скронях сивина, високий, стрункий, правда не атлет, але очі… Ох, що в нього були за очі – розумні, важкі і теплі…
Чоловік був сам, обручки на пальці не було, хоча це й не показник зовсім, її можна просто зняти. Але Ірину манив його погляд.
Він нишком дивився в їхній бік, вона це чудово бачила.
Здається, кілька разів він вставав і хотів підійти до подруг, але щось його зупиняло, і він повертався на місце, або йшов до води і пірнав.
– Чому ж він такий скромний, – думала Ірина, але з подругою своїми думками не ділилася.
Незнайомець подобався Ірині, але вона вже сумнівалася, що він підійде до них і вирішила діяти сама.
– А що, чому б і ні? Я ж можу до нього підійти і познайомитися, може він дуже скромний… Я бачу, що подобаюся йому. Ну, я просто дивуюся сама собі. Ніколи б не подумала, що так швидко зможу забути Вадима, а я ж про нього навіть і не згадую. Але цей чоловік… Своїм поглядом зачарував мене. Ну, будь що буде, – вирішила вона.
Жінка дочекалася, коли Катя піде купатися, рішуче попрямувала до незнайомця, і навіть без запрошення присіла біля нього.
– Доброго дня, мене звуть Ірина, а вас звуть як, якщо не секрет? Цікаво, що ви читаєте?
– Доброго дня, зовсім не секрет – Петро, – посміхнувшись, він закрив книгу, щоб Ірина могла прочитати на обкладинці її назву.
– Ого, то ви теж лікар, як і я. Читаєте навіть на відпочинку книги за фахом. Я так і знала, що ми з вами колеги, – говорила Ірина, шукаючи у воді очима подругу.
– Так, дуже приємно, що ми колеги, є про що поговорити. Я давно за вами спостерігаю, але не наважувався підійти, дуже серйозна у вас подруга. Дивиться спідлоба, мовляв, тільки спробуй підійди… – посміхаючись, говорив Петро.
– Так, Катя в мене строга, – сміялася Ірина, дивлячись як та вийшла з води і строго поглядала на подругу.
– Ви давно на відпочинку? Де зупинились? – поцікавився Петро. – Коли я прийшов на пляж, ви вже тут були.
– Ні, не дуже давно. Ми живемо у тітки подруги, яка має квартиру тут неподалік. А ви?
– А я взагалі-то місцевий. У мене відпустка, не поїхала цього разу нікуди, мав син приїхати з сім’єю, але в них змінилися плани. Тож доведеться відпочивати у рідних краях. Часу вільного в мене багато, от і засмагаю, заразом і розвиваюся, читаючи книги.
Вони розмовляли довго, вже й Катя підійшла і присіла поряд з ними, а вони все говорили і говорили кожен про свою роботу…
– Ну вас не переслухати, – нарешті втрутилася Катя в їхню розмову. – Іринко, нам уже пора. Ти забула, що ввечері у нас є справи?
– Якщо не секрет, що за справи, – запитав Петро.
– Ми йдемо сьогодні в ресторан, у Каті день народження, – відповіла Ірина.
– З днем народження, Катю! А можна я приєднаюся до вас? – дивлячись на неї уточнив Петро.
Катя перезирнулася з Іриною, а та благаюче подивилася на подругу.
– Добре, я не проти, – відповіла Катя. – О сьомій вечора.
– Дякую вам, я обов’язково буду! – зрадів Петро.
Коли Ірина з Катериною ошатні й гарні підійшли до ресторану, Петро уже стояв біля входу з величезним букетом червоних троянд.
Катя аж застигла, коли він вручив їй їх. Таку кількість троянд їй точно ніколи й ніхто не дарував.
– З днем народження, удачі і щастя, – просто сказав він.
Вечір пройшов швидко і весело, потім вони втрьох ще гуляли до глибокої ночі. Петро, провівши своїх нових знайомих до тітки Марії, попрощався.
– Дякую за вечір, мені було дуже приємно бути у вашому товаристві. До завтра.
Коли вони прийшли, їх зустріла тітка і здивовано спитала.
– А де ви знайшли нашого Петра Андрійовича, нашого лікаря?
– На пляжі, – просто відповіла Катя.
– Ну Іринко, ти молодець, часу даремно не гаєш, – говорила усміхаючись Катя і одразу запитала: – Тітко Маріє, а цей ваш лікар, одружений?
– Ні, дівчатка він самотній. Років п’ять тому, а може, трохи менше в нього не стало дружини. Причому неподалік їхнього дому… Серце… Отака біда…
– Так, не весело зовсім…
Вранці, вийшовши на вулицю, вони побачили Петра, що стояв біля машини.
– Дівчата, у мене пропозиція, може покатаємось, я вам покажу багато цікавого?
– Я згодна, – з радістю погодилася Ірина, а Катя раптом сказала:
– Ой, я зовсім забула, адже мене тітка Марія попросила дещо їй допомогти. Ви їдьте, я може наступного разу вже…
Екскурсія виявилася дуже цікавою, Ірина з Петром не хотіли розлучатися, вони знайшли один одного, а відпустка Ірини невблаганно добігала кінця.
Чоловік уже запрошував Ірину до себе додому. Жив він неподалік від моря в невеликому будинку. Петро навіть зізнався, що сам Бог послав йому Ірину…
В останній вечір перед від’їздом Петро запропонував:
– Іринко, я звичайно розумію, що кваплюся, але я не хочу тебе втрачати, так хочеться, щоб ти завжди була поряд зі мною. І до речі у нас у лікарні є місце для тебе, я навіть учора уточнив….
А вона відповіла:
– Петре, я згодна, але я ще з чоловіком не розлучилася, приїду і спочатку залагоджу всі свої справи. Ну, а потім повернуся до тебе, мені тут дуже подобається.
Якби не моя подруга, ми б з тобою не зустрілися ніколи.
– Я дуже чекатиму на тебе моя Іринко! Дуже! – обіймаючи її, сказав Петро. – Завтра я вас проведу на поїзд…
Дивлячись у вікно поїзда Ірина, думала:
– Ну так, я слабка жінка і хочу щоб поряд було міцне чоловіче плече. Я ще молода і красива й хочу кохання. Не дарма ж кажуть: «Клин клином вибивають».
І нехай мій колишній чоловік-зрадник іде кудись подалі…
– Вікторія Іванівна Мельник? – голос був незнайомий. – Це помічник нотаріуса, мені доручено повідомити…
– Галю, ну ти одяглася нарешті? – Ну та-а-ту, я зараз! – Галя задумливо одягалася,…
- Таню, ти ж квартирку від бабусі отримала, так? Тетяна насупилась. Тітка Світлана дзвонила рідко,…
Микола йшов від Катерини довго… Довго і важко. Він вже, напевно, в сотий раз перевірив…
Свого батька Микола зовсім не пам’ятав. Його не стало, коли хлопчику не виповнилося ще й…
Зоя Олексіївна готувалася до приїзду доньки, зятя та онуків. Приїжджали не просто так - на…