Мені здається, я задавила мужність хлопця і сама посадила його собі на шию

Я у стосунках із молодою людиною вже більше ніж рік. Декілька місяців ми живемо разом.

Коли ми познайомилися, він був студентом, працював на підробітку в кафе і мило доглядав за мною — носив солодощі, квіти, дарував подарунки, нам дуже подобалося проводити час разом. Через відсутність власного житла спочатку ми знімали номери в готелях, щоб побути вдвох.

Був дуже бідно одягнений, жив з мамою та вітчимом, спав у їхній квартирі на матраці (!) у порожній кімнаті (вона в них вважалася нежилою). Його мати дуже привітна жінка і начебто адекватна, але багато моментів його життя, про які він згадував, мене бентежили. Він працював з 17 років на різних роботах — на АЗС, будівництві, в охороні, а тепер ось у кафе.

Коли ми почали зустрічатися, він накопичив гроші і якось прийшов на прем’єру мого концерту (я організатор заходів) дуже гарний, весь з голочки. Потім знайшов хорошу роботу, у свій час працював на мене, але стосунки «начальник-підлеглий» у нас не склалися, ми постійно сварилися, зрештою, вирішили, що йому краще буде працювати в іншому місці.

Потім ми винайняли квартиру (причому знайшла її нам його матір) на початку літа, хоча планували з’їжджатися у вересні. Він оплатив її за два місяці, ми з’їздили на море, погуляли на весіллі у друзів.

Він працював, все було гаразд, був дуже натхненний новою квартирою, ми весь час щось купували, облаштовувалися, готували разом, не було проблем із прибиранням, я просто видихнула тоді.

А потім так склалися обставини, що мої батьки з’їхали зі своєї квартири в дідуся дім, і ми з хлопцем перебралися в мою квартиру.

І ось тоді його як підмінили. Він став млявий, перестав робити щось по хаті, все з-під палиці, перестав витрачати гроші на мене, а потім взагалі втратив роботу. У мене здають нерви, я працюю на двох роботах, заробляю достатньо, але мені шкода дивитись, як мої зароблені гроші розлітаються щомісяця не зовсім на те, що я планувала.

Я купую їжу, оплачую комуналку, купую все на двох, у нас є кіт, на нього теж ідуть гроші. Якщо ми йдемо на День народження до друзів, то даруємо подарунки від нас обох, але насправді я їх купую. Він знайшов підробіток, але грошей там дуже мало, і вони йдуть на його дрібні потреби, тобто не на нас двох, а лише на потреби.

Про походи в кафе я мовчу, не кажучи вже про ресторани, я вже давно не отримувала від нього подарунків та жодних залицянь. Він не виявляє бажання щось змінювати. Я думаю, що справа не тільки в ньому. Я начальник за природою, звикла все тримати під контролем.

Ми живемо у моїй за фактом квартирі, я займаюся всіма питаннями, які стосуються нашого спільного проживання. На свої гроші я купувала навіть меблі в орендовану квартиру. Мені здається, я задавила його мужність і сама посадила собі на шию.

Як же тепер бути? Дуже хочу змінити ситуацію, тільки не розумію, що робити? З розмов про прибуток виходять лише сварки, він зовсім замкнувся у собі.