– Мені здається, я знаю, чим тут пахне! Зрадою! – Гаркнув чоловік

– Яно! Привіт! Чула, що ти одружуєшся? Коли весілля? – Запитала Ліза.

– У середині червня.

– Послухай, а ти в курсі, що твій Гліб уже був одружений? – Поцікавилася подруга.

– Звичайно. Він мені все розповів. Та й одружені вони були лише пів року, а потім розлучилися.

– А ти причини не знаєш? – Запитала Ліза.

– Гліб сказав, що вони мали різні погляди на сімейне життя, – відповіла Яна.

– А у вас однакові?

– Сподіваюся.

Вона сподівалася, і ці надії спочатку справджувалися.

Весілля було скромним, але милим. А ось весільна подорож в Бодрум – просто чудовою. Блакитне море, сміх, плани на майбутнє … Гліб був ніжний, уважний, і Яна думала, що щастя – ось воно, в її руках, що більше і мріяти нема про що.

Коли вони повернулися та оселилися у невеликій квартирі, яку орендували ще перед весіллям, все також було добре. Але не довго.

Не минуло й місяця, як Яна зауважила, що Гліб став напруженим, нервовим. Він віддалявся, його погляд часом був якимсь важким, оцінювальним.

– У тебе все гаразд? На роботі проблеми? – Спробувала обережно з’ясувати Яна.

– Все нормально, не вигадуй, – відрізав він.

З кожним днем ​​атмосфера у квартирі густішала, а Яна не могла зрозуміти, що відбувається. Вона вже зловила себе на тому, що з тривогою чекає на повернення чоловіка з роботи.

Звичайно, вона намагалася поговорити з ним, але Гліб відмовчувався, одразу після вечері сідав за комп’ютер і приходив у спальню лише тоді, коли вона вже спала.

Ліза помітила, що з подругою щось не так, і після довгих вагань таки наважилася поставити запитання. У цей час вони з Яною йшли алеєю парку, повертаючись в офіс з кафе, де зазвичай обідали.

Раптом перед ними виріс молодик з величезним букетом троянд.

– Яно, нарешті! Я тебе два дні шукаю! – почав він голосно, намагаючись одночасно обійняти Яну і засунути їй у руки квіти.

– Ви мене з кимось плутаєте, – злякано пробурмотіла вона, задкуючи та відштовхуючи хлопця.

Ліза дивилася на все це з подивом. Вони поспішили, пішли швидше, сподіваючись, що незнайомець відстане, але він супроводжував їх до самого офісу.

– Яна, хто це? – Запитала здивована подруга.

– Уявлення не маю. Якийсь божевільний.

– Але він такий не виглядав, – сказала Ліза.

Наближався день народження Гліба, і Яна розраховувала, що ця подія допоможе налагодити їхні стосунки.

Вона хотіла організувати для чоловіка таке свято, яке повернуло б у їхнє життя те, чого останнім часом у ньому не було – порозуміння та гармонію.

Яна хотіла порадитися з Кариною – молодшою ​​сестрою Гліба, і та, наче вгадавши її думки, сама зателефонувала Яні, запросивши її в кафе:

– Приходь до сьомої. Там усе й обговоримо, – сказала Карина.

Яна прийшла вчасно, але Карини ще не було. У десять хвилин на восьму вона зателефонувала:

– Яна, я вже їду, буду хвилин через п’ятнадцять, не йди!

Яна прийшла сюди відразу після роботи, тож була голодна. Вона замовила собі салат та фруктовий чай.

Тільки почала їсти, як до столу підійшов незнайомий чоловік.

– Здрастуйте! Ви не на мене чекаєте? – спитав він, сідаючи навпроти.

– Ні. Будьте ласкаві, пройдіть за інший столик – он скільки їх, вільних. А до мене зараз приєднається подруга, – відповіла Яна.

– А ваша подруга така ж гарна, як і ви? – поцікавився незнайомець.

– Ваша поява недоречна, а поведінка – непристойна. Будь ласка, йдіть і дайте мені спокійно повечеряти, – наполегливо попросила Яна.

Чоловік підвівся і картинно відкланявся. За дві хвилини в кафе з’явилася Карина.

– З ким це ти розмовляла? – Запитала вона.

– Не знаю. Причепився якийсь, ледь відв’язалася, – відповіла Яна.

Вони обговорили, як відзначити день народження Гліба.

– Мама пропонує на дачі, – сказала Карина.

– Не знаю. По-перше, вже не літо. А як піде дощ, і де ми на всю компанію стіл накриватимемо? Це влітку можна було на веранді, зараз – вересень, а за три тижні взагалі незрозуміло, що з погодою буде.

– Але не у вашій же орендованій квартирці? Там і трьом не повернуться, а Гліб планує вісім гостей запросити, плюс рідня, – заперечила Карина.

– Тоді в кафе, – підсумувала Яна. – Допоможеш вибрати?

– Звісно!

Але жодного свята не було. Тому що Яна та Гліб посварилися. І так посварилися, що Гліб вигнав Яну з дому.

За кілька днів після цієї розмови Гліб прийшов додому із зеленим обличчям і мовчки поклав перед Яною свій телефон.

На фото була дівчина в улюбленій сукні Яни, в тій самій, яка була на ній у день їх заручин. Вона обіймалася з високим хлопцем у вестибюлі якогось ресторану. Зі спини це була точна копія Яни.

– Це не я! – Видихнула вона. – Це моя сукня, але це не я!

– Цікаво, а хто? Давай подивимось у шафі: може, твоя сукня ходить без тебе? Пам’ятається, ми в школі читали про чийсь ніс, який гуляв окремо від свого господаря – посміхнувся чоловік.

Гліб підійшов до шафи, відчинив її. Сукня була на місці.

– Що тепер скажеш? – Запитав він.

– Не знаю. Зрештою, не тільки у мене може бути така сукня, – відповіла Яна.

Цього вечора вони майже не розмовляли. Яна мовчки поставила перед ним тарілку, Гліб так само мовчки поїв. Навіть не подякував їй за вечерю й одразу пішов у кімнату.

Але це ще не кінець.

Увечері Гліб ліг у ліжко і відразу різко схопився. Потім зірвав з ліжка подушку, принюхався до неї.

– Іди сюди, – покликав він Яну і засунув їй в обличчя подушку, – понюхай, чим пахне.

Яна чітко вловила різкий запах незнайомого чоловічого парфуму. На додачу з наволочки випала масивна срібна запонка.

– Мені здається, я знаю, чим тут пахне! Зрадою! Ти мені вже два місяці зраджуєш! У мене є докази! Ось глянь!

Гліб сунув їй під ніс телефон: Яна та хлопець з букетом у парку, вона ж у кафе за одним столом з тим незнайомцем, дівчина в її сукні, що обіймає чоловіка.

– Зустрічі, подарунки, твоя сукня на іншій, а тепер це! – Гліб уже не говорив, він кричав. – Геть звідси! Зараз же! Жодної хвилини не хочу перебувати в одній кімнаті з тобою!

Яна вийшла на вулицю з сумкою, нашвидкуруч зібраною тремтячими від образи руками. Світ звалився.

Їй допоміг дядько Костя – рідний брат батька, відставний полковник поліції. Коли Яна, вся в сльозах, приїхала до нього, він не втішав її.

Просто сказав:

– Давай все послідовно, кожен факт.

А коли вона закінчила, він одразу оголосив:

– Близьке оточення.

– Яке ближнє оточення? – здивувалася Яна.

– Найпростіше: або твої подруги, або рідня. Якщо сукня справді була твоя, то, значить, хтось мав її спочатку взяти з шафи, а потім повернути туди.

– Навряд чи це міг зробити хтось сторонній, хто ніколи не бував у вашій квартирі. І потім – у кафе ти чекала на Карину.

– Вона запізнилася, а твоя фотографія з цим чоловіком виявилася у твого чоловіка. Дев’яносто дев’ять відсотків, що це Карина. Потрібно тільки знайти докази, – впевнено сказав дядько Коля.

Він подзвонив декому зі своїх старих друзів, і клубок розмотався за тиждень.

З’ясувалося, що «залицяльник» з квітами – знайомий зовиці, який підробляє актором на масовках. Незнайомець із кафе – теж.

Сукню з шафи справді взяла Карина «на один вечір, поносити», як вона потім виправдовувалася. А дівчина на фото – її подруга, дуже схожа на Яну зі спини фігурою та кольором волосся.

А запонки замовила в одному інтернет-магазині свекруха Яни. Про це розповіла Карина, коли зрозуміла, що на неї можуть чекати дуже великі неприємності.

Коли всі докази, видруки, свідчення лягли на стіл перед Глібом, він зблід.

– Мамо… Карино… Навіщо? – тільки й міг він вимовити.

– Твоя перша дружина теж, як я розумію, не витримала такого “теплого” сімейного прийому? – холодно спитав дядько Костя.

Гліб мовчки кивнув головою.

Все було просто: мати та сестра не хотіли ні з ким «ділити» сина та брата. Майнові та фінансові питання теж грали роль, причому чималу.

Гліб благав про прощення, але Яна не змогла його пробачити, і вони розлучилися.

У середині листопада, коли сніг уже щільно покрив землю, Яна та Ліза сиділи у своєму улюбленому кафе.

– Ти все ще сумуєш? – Запитала Ліза. – Може, все-таки варто було пробачити Глібові?

– Ні, я б ніколи не змогла забути його перекошене злобою обличчя. І потім, він навряд чи порвав зі своєю сім’єю, і мені все життя довелося б зустрічатися з його матір’ю і сестрою. Я до цього не готова.

– Прикро. Боляче. Але краще нехай відболить один раз зараз, аніж потім постійно згадувати про це. До того ж хто знає, що ще можуть утнути ці “винахідливі” жінки.

– Так, щодо винахідливості ти маєш рацію. Тим більше, що їхня «майстерність» росте на очах.

– З першою дружиною Гліба вони пів року порпалися, а з тобою за три з половиною місяці розібралися.

– З наступною претенденткою на «серце і гаманець» Гліба впораються за місяць, – посміхнулася Ліза. Але це вже не мої справи, – у мене все життя попереду…

Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу, ставте вподобайки та підписуйтеся на сторінку, щоб читати нові публікації!