– Місяць на те, щоб ви з’їхали з моєї квартири! Бачити та чути вас більше не хочу! Не вірю жодному твоєму слову

– Нагуляла твоя Зінка сина, – бурчала жінка похилого віку, розглядаючи онука. – Твого зовсім нічого немає: ніс картоплею, очі маленькі, волосся світле.

– Не принось мені його більше, не прийму.

Літня жінка віддала немовля синові, скрививши обличчя.

– Не люблю чужих дітей. І твою дружину у своєму домі теж більше не хочу бачити.

…Зіна та Рома прожили разом кілька років. Цікаве положення дружини, та очікування малюка лише зміцнило їхню родину.

Чоловік буквально носив дружину на руках, виконував будь-які її забаганки.

Тільки свекруха іноді псувала настрій.

– Не вірив би ти їй, – казала мама синові щоразу, коли вони зустрічалися. – Стільки років не могла мати малюка. І тут на тобі, дитина?!

– Не твій він, точно тобі говорю. Не твій! Можеш навіть не сумніватися.

– Мамо, чому не можна просто порадіти за нас? Людям треба довіряти. І я Зіні повністю довіряю.

– Довіряй, але перевіряй. Чув колись таке?

Рома лише відмахувався. Ще він дружину свою перевірятиме. Та ніколи!

Зіна бачила задумливого чоловіка щоразу, коли він повертався від матері.

– Знову мама настрій зіпсувала? – Запитувала дружина.

Рома лише кивав і йшов у спальню. Завжди так було. Мати йому “нашепче”, а він потім цілий вечір у роздумах цурається дружини.

А Ніна Павлівна не заспокоювалася, вона була впевнена, що дитина, яку носить невістка, не від Романа.

І була готова піти на все, щоб довести це синові.

– Не твоя дитина, – не вгамовувалась вона. – Я стільки таких випадків знаю.

– Вона спеціально на боці нагуляла, щоб тебе в сім’ї втримати.

– Мамо, припини, будь ласка, – Рома приїжджав до матері один раз на тиждень, привозив продукти, іноді ліки.

Загалом усе те, що писала Ніна Павлівна в повідомленнях.

Дружину з собою не брав, бо остання зустріч свекрухи та невістки закінчилася сльозами.

– Мамо, у нас для тебе чудова новина! – широко посміхався Рома, коли вони тільки довідалися, що Зіна чекає на дитину. – У тебе буде онук.

– Або онука, – додала Зіна.

– Звідки? – посміхнулася Ніна Павлівна. – Лєнка мені нічого не говорила.

– До чого тут сестра? – обурився син. – У мене ще є дружина, якщо ти забула.

– Твоя дружина кілька років не думала про дитину. Не виходило у вас, чи що? З чого це раптом?

– Ти не рада? – Рома не розумів такого настрою матері. – Перший онук чи онучка, – чоловік подивився на дружину і лагідно посміхнувся.

– Я сумніваюся, що мій онук.

Зіна вискочила з квартири свекрухи у сльозах. Дитина ще не з’явилася, а її вже не люблять.

Рома навіть не сумнівався в дружині, пішов слідом за нею.

До матері не приходив два тижні, поки та не зателефонувала і не перепросила перед ним.

– Сину, ну погарячкувала я. Сам повинен розуміти, життя зараз важке, Зінка твоя не така біла і пухнаста, як тобі здається. Та й брав ти її не дівчинкою.

– Мамо, я не збираюся з тобою такі теми обговорювати! – сердився чоловік.

– А що я сказала? Що твоя дружина розведена? Очевидно, з нею не просто так перший чоловік розійшовся.

– Мамо, тебе це не стосується, мене теж.

– А я вважаю, що саме тебе це і стосується. Вона ж гроші хоче з тебе витягнути, мою квартиру відібрати.

– До чого тут твоя квартира?

– Ти нічого не розумієш? Ви живете в однокімнатній квартирі, з’явиться дитина, місця стане мало.

– Куди ти підеш?

– У банк, – хотів відповісти Рома, але не встиг, мама не дала слова сказати.

– До мене! Проситимеш, щоб я квартирами з вами змінилася. – І я, як завжди, пожалію тебе. І…

– Коли ти мене жаліла, мамо? – Рома сердився, але розмовляти з матір’ю зневажливо і грубо не міг.

– У дитинстві, згадай. Іграшки найкращі для тебе, Олену вічно обділяла.

Рома важко зітхнув. Він цього не пам’ятав, звичайно, але зараз було простіше погодитись і жити далі.

– Я приїжджатиму до тебе, якщо припиниш нести дурницю, мамо!

– Тільки Зінку свою не привозь, – підсумувала Ніна і скинула дзвінок.

Рома приїжджав один раз на тиждень до мами сам.

Спочатку жінка нічого не питала про невістку і не говорила про свої домисли. Чекала моменту, коли син остаточно заспокоїться.

А за кілька місяців знову завела свою шарманку.

– Сам поміркуй, стільки років нічого і тут на тобі, без лікування, без обстежень – дитина?

Рома мовчки зітхав, переконувати матір уже не збирався.

“З’явиться малюк, і зрозуміє, що наш. Покохає”, – думав Роман.

Минув час. Зіна зі свекрухою не спілкувалися. Роман продовжував відвідувати матір.

Він їхав завжди суботами й повертався рівно за дві години. Ніколи не затримувався.

А коли з’явився малюк, чоловік запропонував:

– Може, поїдемо до моєї мами? Познайомимо її зі Степаном?

Зіна осудливо подивилася на чоловіка, в її погляді читалася образа.

– Я розумію, – він кивнув головою. – Ти ображена на маму, мені теж чути було неприємно, що син не від мене.

– Але вона моя мама, і з цим доведеться змиритись.

– До чого тут це? Я і не сперечаюся, вона твоя мама, хочеш, спілкуйся, я не проти.

– Я хочу, щоб вона прийняла свого онука.

– Мені здається, світ божеволіє, – сумно сказала Зіна. – Рідна бабуся має прийняти чи не прийняти онука. Це ж маячня, Ромо.

– Я прошу тебе, заради мене. Якщо хочеш, залишишся в машині, а ми поки що сходимо.

Зіна погодилася, відмовити чоловікові вона не могла. Тільки в машині чекати не хотілося.

Рома висадив її біля торгового центру, і вони домовилися, що чоловік забере її за дві години.

– Мамо, зустрічай сина та онука, – урочисто сказав чоловік у квартирі матері. – Степан Романович!

Ніна Павлівна глянула на малюка, який мирно спав у перенесенні, і зникла на кухні.

Синові довелося йти слідом.

– Дивись, який красень, – не вгамовувався Рома, намагаючись довести мамі, що це його син.

Літня жінка уважно подивилася на дитину.

– Тепер точно впевнена – не твій.

– Мамо, припини! – психанув Рома і був готовий розірвати з матір’ю будь-які стосунки.

– Що, синку, правді у вічі страшно подивитися?

– Сам не помічаєш очевидного? – Жінка взяла на руки немовля. – Я тобі покажу, дивись.

– Очі маленькі, волосся світле, а ви з Зінкою темні обидва.

– Забери його, не мій це онук, і не принось більше.

Рома вискочив із квартири матері, як ошпарений.

Усередині кипіла злість на маму. Та як вона могла відмовитись від онука?

– Ноги моєї в її домі не буде, – сказав похмуро Зіні замість розповіді про те, що було в матері.

Дружина й не питала більше. Бачила, як Ромі важко, як він переживає.

Але свою обіцянку Рома дотримав, у матері не з’являвся і на її дзвінки не відповідав.

Степан ріс слабеньким хлопчиком, постійно хворів. І коли йому виповнилося три роки, знадобилися серйозні лікарські маніпуляції.

Рома возив дружину з дитиною лікарнями, підтримував морально.

– Все буде гаразд, – говорив він Зіні, міцно тримаючи за руку.

Та кивнула, віддала йому документи, та пройшла з дитиною до кабінету.

Чоловік від нудьги почав гортати картку.

Зіна схаменулась, що не взяла карту, вийшла в коридор, відібрала карту у чоловіка. Той якось дивно подивився на неї, але їй було не до цього.

Вже в машині Рома тихо спитав: “У тебе яка група крові?”

– Перша, а що? – Зіна не розуміла, до чого ця розмова. – А у Степана нашого третя.

– Я вже в курсі, тільки не може бути такого, бо в мене теж перша.

– Ой, припини, чого зараз тільки не буває, – відмахнулась Зіна.

Її думки були зайняті зовсім іншим.

Проте Рома ніяк не міг заспокоїтися. Він не знаходив собі місця. У голові раз у раз спливали фрази матері:

«Не твоя це дитина, нагуляла твоя дружина. Не прийму чужого, так і знай!

Рома уважно придивився до сина. Світле кучеряве волосся, блакитні очі, ніс картоплею.

Зовсім на них не схожий. І з рідні нікого схожого не було.

Сумнів зростав швидко. І Роман почав акуратно розпитувати дружину:

– Ти впевнена, що це мій син?

– У сенсі? – Зіна мало не похлинулася сніданком. – Ти ще сумніватимешся? Знову до мами своєї їздив?

– А ти на неї все не перекладай! – підвищив голос на дружину чоловік. – Вона не винна у твоїх пригодах.

– Які пригоди? – Зіна ніколи не чула такого тону від чоловіка, не кажучи вже про висловлювання.

Рома пішов на роботу, голосно грюкнувши дверима. У обідню перерву не втримався і приїхав до мами.

– Мамо, ти мала рацію, – з порога заявив він. – Вибач мені.

– Все ж таки не твій? А я тобі казала… Відчувала.

– Як можна перевірити? Треба зробити генетичний тест.

Наступного дня Рома забрав сина з садка в обід і звозив до клініки, заплатив великі гроші, щоб аналіз зробили швидко.

– Не мій, – підбив підсумок, зібрав речі й мовчки, так і не сказавши нічого дружині, пішов, кинувши результати тесту ДНК на ліжко.

Зіна повернулася зі Степом після садка, подивилася тест і здивувалася. Цього не може бути! Спробувала зателефонувати чоловікові, але той коротко відповів:

– Місяць на те, щоб ви з’їхали з моєї квартири, бачити та чути вас більше не хочу. Не вірю жодному твоєму слову!

Зіна зібрала речі та поїхала до своєї мами. Почала шукати причину, вивчати інтернет, і їй трапилася цікава стаття про те, що дитину могли переплутати у лікарні.

Вона згадала дівчину, яка лежала з нею в одній палаті.

Зіна знайшла її, Рита жила за кілька будинків. Жінки розговорилися.

– Сашко у нас просто диво, – розповідала Рита. – Тільки не схожий ні на кого, ось що природа робить, – усміхалася вона, дивлячись на сина люблячим поглядом.

Зіна розповіла про свої побоювання.

– Що за маячня? Сашко мій син! – різко відреагувала на її слова Рита.

Жінки розмовляли довго, намагаючись знайти вихід. І вирішили, що залишать все, як є, але підтримуватимуть зв’язок, щоб знати, як почуваються діти.

І ще вони домовилися завжди приходити на допомогу одна одній.

Зіна не розповіла правди Роману, вона з ним була в процесі розлучення. Та все одно він би не повірив їй. Вона не могла зрозуміти, як в наш час може бути така недбалість?

Вона була впевнена, що Сашко її син, але, що робити з цією правдою – вона не уявляла. Зіна виховувала Степана, як рідного, прикипівши до нього материнською любов’ю.

А що тепер? Ні, вона не стала його менше любити, але знати правду дуже боляче. Як би ви вчинили в цій ситуації? Дайте слушну пораду.