Молоді живуть у моїй квартирі, накопичують гроші, а зять спадщину витратив на свою маму

Коли моя дочка вийшла заміж, я молодятам запропонувала пожити в моїй квартирі, я не сподівалася, що вони швидко її звільнять, допомогти хотіла своїй доньці. Тільки виходить, що я допомагаю не їй, а її свекрусі чи що?

Так би гроші у сім’ю йшли, а так куди? Це ж не просто взяти мамі квартиру в іпотеку, за неї ще треба платити! А хто платитиме? Адже й моя Наталя теж! Хіба це нормально?

Я вважаю, що і мені самій зайва квартира могла б дохід приносити. Пустила б орендарів, допомагала б молодим оплачувати їхню іпотеку. Та й просто гроші зайві не завадили б.

Я працюю, на пенсію мене ніхто не жене, але хотілося б перед тим, як вік настане цей момент, вирішити деякі проблеми, той самий ремонт зробити, наприклад, грошенят накопичити.

Ну гаразд, заради доньки я готова зазнавати збитків, але заради чужої людини? Пощастило зятю? Добре, та й вкладайся в сім’ю. У свою сім’ю, а не в маму, яка примудрилася життя майже прожити та не нажити нічого.

Моя дочка одружилася майже два роки тому, їй зараз 27 років, чоловік на рік старший. Молоді не мали свого житла, вихід був один — іпотека.

Щоправда, у мене є ще одна квартира. Не спадкова, а власноруч зароблена. Коли чоловіка, батька Наталії не стало 13 років тому, ми вже жили у спадковій квартирі, що дісталася мені від батьків, а через рік була нагода вкластися у нерухоміть на етапі будівництва.

Купала просто так, на етапі котловану. Спочатку було важко, звичайно. Та й взагалі важко вирощувати дитину самій. Батьків моїх не стало, свекруха… Вона й думати забула про онучку від сина, окрім мого чоловіка у неї три дочки було, ціла купа онуків була.

Але ж я якось змогла!

Коли будинок добудували, я здала житло в оренду, із цих грошей платила іпотеку. Потім додаткові гроші були в нагоді, коли Наташа вчилася, та виходила заміж.

Зять теж без свого кута. Але ж там взагалі історія цікава. У нього мама примудрилася так прожити, що свого кута вона взагалі не має!

Сваха народила сина без чоловіка, якийсь час жила з батьками (батько у неї був не рідний, вітчим), потім познайомилася з майбутнім чоловіком і переїхала до нього. Разом із сином, якому тоді було років 6. Квартира у вітчима зятя була, жили собі, спільних дітей народити не вийшло.

Свасі зараз вже за 50, вона більше й не народить. А ось чоловік в неї спіймав “біса в ребро”, зустрів молоду, мало не у відкриту від дружини гуляв, а тепер, жене її з дому геть — молодуха в положені, а в нього немає своїх дітей взагалі.

Коли донька про майбутнє одруження оголосила, то я зітхнула: одружуються, а за душею — нічого, але попередила орендарів, щоби з’їжджали. Зробили в однокімнатний косметичний ремонт, меблі оновили, та й в’їхали туди молоді.

Наташа з чоловіком знали, що поселяються у моїй квартирі тимчасово, з умовою років за 5 накопичити на щось своє. П’ятирічний термін було надано в розрахунку саме на майбутню мою пенсію.

Із запасом, щоб я могла і свої проблеми також вирішити. Дочка із зятем не шикували, накопичували, економили.

А тут дочка похвалилася, що зять спадщину отримав, звідки не очікувалося! Дід його нерідний відійшов на той світ і поділив своє майно між рідним онуком та сином від падчерки.

Там досить велика сума вийшла, зрештою, дід, ще й запасливий був, з рахунком у банку, медом все життя займався.

Я зраділа: накопичення свої до спадщини додадуть, та й куплять вже собі власне щось, а там і про діток можна подумати. Але… мене чекало розчарування та обурення. Квартиру на спадок зятя купує в іпотеку сваха, якій чоловік на двері вказав.

І дочка моя, дурепа звичайна, теж очима кліпає і виправдовує: “А куди ж їй йти, під міст? Він же не може мати на вулиці залишити!”

Чорт забирай, ну як так можна? Зять приймає мою допомогу, не самостійний він поки, з’явилася можливість злізти з тещиною шиї, то він маму свою вирішив облагодіювати?

Виходить, що зять про маму думає, а про дружину, про мене? Вважаю, що це неправильно. Мені скільки завгодно можна твердити, що він у мами один, але зараз чого тільки не буває, сваха може і знов заміж вийти. І взагалі, як можна було жити та не переживати, що в тебе за душею — валіза з трусами та й все?

Спробувала поговорити із зятем, а він образився, сказав, що це зовсім не моя справа, мовляв, він віддає мамі свої гроші, на які вони й не розраховували, всі їхні накопичення при них. Мовляв, я пустила їх на п’ять років? Вони ще не минули та взагалі:

– Мені дружина слова проти не каже, а Ви диктуватимете, як жити моїй матері та куди мені спадок витрачати?

– Ти взагалі живеш не у квартирі матері чи дружини, а у квартирі тещі, тому дуже я маю право на свою думку, та буду її висловлювати – висловила я йому.

Я вважаю, якщо вже нас так сильно вся ця ситуація зачіпає, треба просити їх з’їхати, хай винаймають квартиру, якщо є можливість навіть благодійністю займатися.

Але щось вчинити так я не наважуюся, мова ж не тільки про зятя та його матір йде, а й про єдину мою доньку, але злитися продовжую.

А ви на чиєму боці? Чому?