Моя дочка Маша вийшла заміж одразу після школи. Осліпило її перше кохання і досі не відпускає. Чоловік, Степан, звичайно, її любить, але стосунки їх можна порівняти із життям на вулкані

Моя дочка Маша вийшла заміж одразу після школи. Осліпило її перше кохання і досі не відпускає. Чоловік, Степан, звичайно, її любить, але стосунки їх можна порівняти із життям на вулкані.

За п’ять років їхнього спільного життя вони вже десятки разів сходилися і розходилися, навіть були спроби будувати кохання з іншими людьми, але все одно їх одне до одного тягнуло, і вони знову сходились.

Донька за цей час чого тільки не перепробувала: і до ворожок ходила, і квартиру святою водою окропила, і на курси якісь жіночі записалася, але миру в їхньому будинку як не було, так і немає.

А нещодавно їй подруга порадила народити дитину для того, щоби налагодити стосунки з чоловіком. За її словами, після появи малюка, Степан назавжди до дружини прикипить душею і перестане йти з дому.

Коли Маша мені повідомила, що збирається стати матір’ю, я ледь не знепритомніла, адже тільки місяць тому моя дочка приїжджала до мене з речами й казала, що більше бачити чоловіка не бажає. Я спробувала переконати Машу:

– Доню, дитина – це не клей, не може вона розбиту чашку склеїти. Ви й удвох зі Степаном абияк уживаєтесь, а ти ще третього хочеш у це вплутати. А що, якщо нічого не вийде? Одна з дитиною на руках залишишся?

– Мамо, нічого ти не розумієш. Он, у моїх знайомих були постійні конфлікти, а як син з’явився, так чоловік дружину на руках носити став, – виправдовувалася дочка.
– Так, але там вони вісім років чекали на дитину, і нічого не виходило. А твій Степан хоче стати батьком? – Запитала я напряму.

– Зараз, може, й не хоче, але потім все зміниться, – хитро підморгуючи, сказала донька.
– Маша, дівчинко моя, ну, як ти не розумієш: чоловіки – ті ж діти, вони з ревністю ставляться до малюків. Знала б ти, скільки пар у мій час розпалося через появу дитини в сім’ї.

Немовля – не іграшка, йому увага потрібна, пелюшки, памперси, іграшки, суміші, – намагалася пояснити я дочці. – Краще поживіть поки для себе, час є. Навчіться домовлятися, зрештою.

– Ага, поки я чекатиму, якась умовна Даша народить моєму Степану дитинку і залишить мене з носом, – пирхнула дочка.
– І навіщо тоді такий чоловік потрібен, якщо він по всіляких “Дашах” скакатиме і йтиме з дому? – Запитала я.

– Ну, це я образно, – зам’ялася Маша. – Загалом, я вирішила, що народжуватиму, і крапка. І гінеколог сказала, що зараз – найкращий час для планування.

Я лише розвела руками. Переконати свою дочку я не змогла. Негативні приклади вона відкидає і навіть слухати про них не хоче. Я ж дуже боюся, що Маша зі Степаном все одно розлучаться. Ось, хіба винний потенційний малюк у тому, що його батьки не вміють налагодити нормальні стосунки?